10. Наряд для покоївки

— Ну яким же буде твоє перше завдання? — запитала я, закотивши очі.

— Нічого складного, як для початку, Губкіна. Треба прибратися у мене вдома. Ти ж казала, досвід маєш, тож…

І як цьому гаду вдається говорити це з таким невинним виразом? Ніби не на роботу мене кличе, а на відпочинок.

— Маю! — буркнула я. — Давай ключі і адресу.

Я простягнула руку, ніби просила милостиню. Ненавиджу себе за це. Дивилася куди завгодно, тільки не на нього.

— Ого, яка швидка… Губкіна, — нахилився ближче Кольчинський. — Не встиг я запросити, як ти вже хочеш оселитися в моїй квартирі?

Я стиснула зуби.

— Та кому ти всрався, Кольчинський! — гаркаю у відповідь.

Ну вже точно не мені! Взагалі не розумію, як хтось з дівчат міг терпіти цей пихатий характер. Це ж удавитися можна лише з погляду. Сидів би цей містер Крабс десь і далі…подалі…від мене! 

— Я багато кому здався, Ліза. І тобі тим паче. Особливо зараз…подумай уважно і скажи, хто рятує тебе..і простягає скіпер свого милосердя.

Скіпетр милосердя? Що це взагалі таке той скіпетр? Якась царська штучка не інакше. Та хай запхає собі той скіпетр десь далеко і глибоко. Наприклад у свою крабову нору на дні морському! Але вголос я то не говорю, бо по факту, Кольчинський правий. Від цього мені хочеться ще більше дратуватися. Ну чому життя таке несправедливе? Одним все…іншим всре! 

— Губка Боб води в рот набрав, — хитро посміхнувся цей гад. 

— Я не просила мені допомагати! — огризнулася.

— Та ясно-понятно, Губкіна, – розвів руками, чи радше клешнями Крабс, — Я ж сам запропонував, ти погодилася. Не розумію твоєї агресії до моєї особи, — стенає він плечима. 

— Давай адресу і ключі, — повторила я.

— Я поїду з тобою.

Я різко підняла голову.

— Що?

— Контролюватиму процес, — спокійно додав він.

От тільки цього мені не вистачало.

— У тебе що роботи немає? 

— А в мене сьогодні вихідний, Губкіна. І я маю повне право провести його у себе вдома. 

Я гучно фиркнула, але вибору не було. По факту цей зухвалець мав рацію, але ради ввічливості міг би собі почілити десь в іншому місці. І мені б було легше, і йому прикольно. Але йому прикольно інше - знущатися з Губкіної! Гад.

— Тому давай…Ліз, пакуйся назад в автівку і їдьмо до мене додому…

Він прошепотів це мені практично на вухо. Ще й так улесливо. Фу..аж гидко стало. Треба зруйнувати цю приторність.

— А в тебе є якісь засоби для прибирання? Ну там засіб від жиру, засіб для унітазу, для скла, губки для прибирання і таке інше.

Кольчинський відсторонився від мене і подивився якось розгублено, чи навіть збентежено. 

— Чесно кажучи…я поняття не маю. Але може, — він дивно прищурює очі, — Може мені хочеться, щоб ти все содою почитисла, без хімії..так би мовити. 

— Ти знущаєшся, Кольчинський?! 

Обурення так і клекоче в мені. До чого противний! Содою йому треба голову прочистити! 

— Насправді так, — розсміявся собі під носа Петро, — Спокійно, Губка Боб, чого ти так кіпішуєш через якісь там губки для прибирання? Зараз купимо все що потрібно. Обереш усе, що тобі треба. Усе для тебе, Губкіна…усе для тебе…

Сказав це так, ніби зібрався купити Попелюшці сукню на бал. Але він же не принц, а зла мачуха, яка знайде роботи на цілий день. 

Я купила все необхідне, і навіть з запасом. Нічого цьому пихачу не буде, якщо заплатить кілька зайвих сотень. Тим паче - гель для чищення унітазу - це те, що треба завжди вдома. 

— А тепер… Губкіна, оберемо для тебе наряд…

Мене ніби струмом вдарило.

— Який ще наряд?

— Ну як…образ моєї покоївки, — хитро усміхнувся він.

Я повільно підняла на нього погляд.

— Ти з дуба рухнув, Кольчинський?

Він тільки ширше всміхнувся.

— Та чого ти так одразу… Я ж про естетику.

— А я — про кримінал, — кручу пальцем біля скроні. —  Бо ще трохи — і я тебе дійсно стану покоївкою та “упокою” тебе.

— Які жартики, Губкіна, — хмикнув він. — Чи тобі ідея сподобалась? Уявила вже щось цікавіше, ніж просто прибирання?

Він зробив крок ближче. Занадто близько. Повітря наче стало менше. Петро обережно підхопив пасмо мого волосся і накрутив на палець. На секунду. Довше, ніж треба.

— Відпусти, — сказала я тихіше, ніж планувала.

Він не одразу це зробив. І це розізлило ще більше. Я різко відштовхнула його.

— Руки при собі тримай.

— Ой, та чого ти, — розвів руками. — Тобі ж не вперше носити форму. Я просто хочу, щоб вона тобі пасувала.

— Слухай, — видихнула я, стримуючи себе, — якщо так хочеш “нарядити” мене, то купи комбінезон з непромокаючої тканини і рукавиці до ліктів. Менше шансів, що я тебе ними задушу.

— Зате зручно мити унітаз… так, Губкіна?

Я стиснула щелепу. Пустоголові дуби! Як довго мені ще терпіти приниження від цього пихача?! Моментами мені взагалі здається, що в цього Крабса якесь роздвоєння особистості. Іноді він поводиться як нормальна людина. Навіть… як хлопець. А іноді — як повний ідіот. І найгірше, що я вже не розумію, який із них справжній. Це спускає мене з небес на землю і дає певність, що “доброта” Кольчинського до мене - це всього лиш його бажання розважити своє его. 

###