5. Самозакоханий богомол

Коли свято закінчилося, я втомлено гепнулася у крісло. Сил не було навіть на те, щоб зняти костюм. На мить заплющила очі й спробувала розслабитися.

— Губкіна, допомогти роздягнутися?

Очі розплющилися самі собою. Я злісно глянула на Кольчинського. Він був останньою людиною, яку я хотіла зараз бачити. А тим паче — чути. Ми не спілкувалися у школі, але я завжди знала: він егоїст. Сьогодні ж переконалася остаточно.

— Я серйозно, Губкіна…

Кольчинський підійшов і присів біля моїх ніг, як вірний песик. Так і хотілося зарядити цьому пихачу ногою між очі. А краще — в зуби. Після того як я витягнула все свято сама, а він відсидівся в куточку, Петро ще й сподівається на теплу розмову?!

— Я занадто втомлена, щоб кричати на тебе, Кольчинський… — зітхнула я, знову заплющуючи очі. — Тож просто відвали, добре?

— Ні…не добре, — пролунало біля самого вуха.

Цей зухвалець нахилив мене вперед і різким рухом розстебнув блискавку на спині. Ще кілька рухів — і костюм Спанч Боба вже з’їхав з плечей. Але застряг на ногах. Для кого взагалі шиють такі вузькі дірки, для ліліпутки? 

— Губкіна, ти що, поправилася за кілька годин? Мала б, навпаки, схуднути після своїх диких танців.

— Відстань від мене!! — гаркнула я так, що сама злякалася власного тону. — Я сама роздягнуся!

Кольчинський підняв руки, ніби здається. Я струснула плечима й за кілька спроб таки стягнула костюм.

— Я не розумію… у чому причина твоєї неприязні до мене? — раптом заговорив Петро. — Ти маєш до мене якесь упередження?

Та чи він дурний, чи прикидається?

— Слухай, чого ти причепився до мене? — фиркнула я.

— Я хотів тобі допомогти…

— Допомогти?!

Обличчя скривилося саме собою. Кольчинський і допомога — звучить як анекдот.

— Допоміг… дякую, — стримано кинула я. — А тепер іди на всі чотири сторони!

Петро відвернувся, схрестив руки на грудях. Виглядав ображеним. Але йти не збирався. І це мене вже почало нервувати.

— А пообідати? — повернувся він і зазирнув мені в очі. — Ти ж обіцяла містеру Крабсу, — підморгнув.

— Я нічого тобі не обіцяла!

— Ну гаразд, не ти. Губка Боб, — реготнув він і штовхнув ногою костюм на підлозі. — Але він уже трохи здувся. А ти — навпаки. Надута така весь день.

— Не пам’ятаю, щоб давала згоду.

— Зате містер Крабс пам’ятає, — постукав себе по скроні.

— Ти ж не відстанеш, так?

Не розумію… серйозно, не розумію, чому за цим пихатим півнем бігало пів школи. Ну так — красивий, високий, багатий. Але характер! Завжди дивився на таких, як я, наче на комашок. Ніби хоче зжерти…спить і думає, як принизити. Клятий богомол! Ну нічого, колись знайдеться самка заради якої він втратить голову! 

— Не відстану, Лізка.

Я закотила очі й нахилилася, щоб стягнути довгі кольорові шкарпетки — останній елемент образу. Але він випередив мене. Кольчинський знову опинився переді мною навколішки. Його пальці обережно ковзнули по тканині, стягуючи панчохи. І я… зависла. Чесно кажучи, не знала, що робити. Зупинити його — чи ні. Тому просто нічого не зробила.

— Просто обід між колишніми однокласниками, Губкіна… і більше нічого, — додав Петро, підводячись з колін.

Я не знала, як реагувати на цього задаваку. Кілька годин тому я відчувала до нього справжню ненависть. Наче він — той самий продукт, на який у всіх алергія. Але після цієї “турботи” моє серце трохи пом’якшало. Та й їсти я справді хотіла…

— Я теж нічого не розумію, Кольчинський. У школі ми навіть не дружили… навіть не віталися. Ти ігнорував мене, як гнилий баклажан, який усі обходять стороною. А тут… раптом вирішив зробити мені послугу?

— Ну, моя послуга дорого тобі обійшлася, Губкіна, — всміхнувся він. — Адже тепер ти моя слугиня. Точно… слугиня! І чого це я взагалі тебе прошу пообідати зі мною, якщо можу просто наказати?

Ні… таки він рідкісне падло, цей Кольчинський. Немає в ньому нічого людського. Нічого доброго. Просто вирішив познущатися з мене. Краще б уже й далі ігнорував, як колись.

— Я ненавиджу тебе, Петре…

Я сказала це щиро. Саме це я і відчувала. До цього самозакоханого типа, який іноді намагався вдавати турботливого, але в душі залишався тим самим містером Крабсом — тим, хто в усьому шукає вигоду лише для себе.