Під'їхавши до воріт, не встиг набрати Лесю на мобільний. Вона сама вибігла прямісінько у мої обійми. Тепер ми стояли посеред вулиці і шалено цілувались.
- Ти зняв гіпс? – запитала вона, зовсім не здивувавшись.
- У ньому більше не було потреби, ти ж знаєш!
- Знаю! – хитро погодилась вона.
- Лесюнь, я тобі хотів, де-що запропонувати, - посміхнувся, поглядаючи у щасливі очі коханої.
Потягнувся у задній карман джинсів, де лежала бархатиста коробочка з каблучкою. Раптово задзвонив телефон у передньому кармані джинсів. Хто там ще у таку пізню годину? Дістав, поглянув - «Ліля». Леся теж помітила це ім'я на екрані.
- Бери слухавку, - впевнено сказала вона.
- Так, - прийняв виклик на телефоні, - що трапилось?
- Вітя, знаю, що ти вдома, бо бачила, як ти з батьком їхав селом. Треба поговорити.
- Ліля, ми з тобою поговорили, я тобі усе вже сказав, - впевнено наголосив я.
- Ні, Вітю, я тобі ще не все сказала! Нам потрібно поговорити про наші відносини і остаточно все вирішити. Приїжджай в амбулаторію я чекаю тебе тут! – Ліля вимкнула телефон.
Поглянув на засмучену Лесю.
- Я не поїду, - поклав телефон назад в карман.
- Це не правильно, - пожурила мене кохана, - ти не достатньо зрозуміло пояснив їй, що ви розійшлись, інакше, чому вона тобі дзвонить? До того ж, ти не сказав Лілі, що тепер ми з тобою разом. Так не можна! Тому їдь і поговори з нею, скажи їй все.
Видихнув. Леся права, доведеться їхати. Знехотя її відпустив та поїхав.
Сиділа, як на голках. Вітя поїхав в амбулаторію до Лілі. Розуміла, що інакше не можна, але все одно переживала. Більше переживала саме за Лілю, як вона сприйме наші в Вітьою відносини. Кузя намагався мене заспокоїти.
- Лесю, не переймайся, він же кохає тебе, тому ніякої дурні не наробить!
- Кузю, я не за нього переживаю, а за Лілю. Дівчина закохана і я не знаю, що вона може наробити у такому стані!
Ходила по хаті і не могла знайти собі місця, минуло пів години. Різні думки крутились у моїй голові. Вже навіть стала сумніватись чи правильно я вчинила, коли відправила його до неї. Ревнощі застилали мені розум і випікали душу. От дурна, не подумала згарячу! Треба було їхати з ним та почекати у машині. Хоча, ні, це було б не гарно і з мого, і з його боку. Я вчинила вірно, але як вчинить Ліля? У Віті зараз уже не сумнівалась. Відчувала, що дурниць він не наробить. Раптово задзвонив телефон. Поглянула на екран «Ліля». Холодок пробігся поза шкірою. Взяла слухавку.
- Так.
- Лесю, - плакала в трубку схвильована дівчина, - він помирає!
- Що? – руки стали труситись.
- Я підлила йому в каву сильнозбуджуючий препарат, а в нього виявилась на нього алергія!
- Ти геть з глузду з'їхала?! Для чого?!
- Гадала, що пересплю з ним і тоді він вже не відкрутиться! Лесю, у нього асфіксія!
- Коли гормон!
- Уже вколола, не допомагає!
- Зараз буду!
Вибігла на вулицю до машини. Зрозуміла, що поки доїду, то Вітя уже помре. Поглянула навколо – глибока ніч. Плюнула на все, вимовила закляття, топнула і полетіла. Холодне повітря на шаленій швидкості проймало аж до кісток, але було байдуже – тільки б встигнути. Дві хвилини, зайняв мій політ між життям і смертю. Вдало приземлилась на ноги та забігла в амбулаторію. У кабінеті нікого, лише торт на столі та дві чашки кави. Побігла до палат. У першій же знайшла, напівмертвого Вітю на ліжку і напівживу, ридаючу на колінах Лілю.
- Біжи, викликай швидку! – скомандувала їй.
- Як ти так швидко? – заступорилась вона.
- Була поруч! Біжи сказала! – кричала на неї.
Ліля підійнялась і побігла до кабінету, я швидко до Віті. Він уже синів, гарячково хапаючи повітря ротом. Застосувала магію. Світло враз сяйнуло і почало вливатись у його тіло. Округлені від задухи очі коханого, стали ще більші, коли він побачив це. За кілька секунд він зміг підвестись, сісти і почав віддихуватись.
До палати забігла Ліля з телефоном у руках.
- Лесю, там постійно зайнято… - вона здивовано поглянула на Вітю, що вже у моїх обіймав приходив до нормального стану.
- Як ти це зробила? – здивовано ледь вимовила вона.
- Це не я, а гормон нарешті подіяв! – гаркнула на неї.
Вітя, лише поглянув на мене, але промовчав. Він став дихати нормально. Потім дістав з карману цигарки і підпалив одну тремтячими руками. Я ні слова не сказала, що тут палити не можна. Байдуже, навіть якщо зараз він все тут спалить. Головне, що він живий! Глянула на перелякану і оторопілу Лілю – у чорній короткій сукні, панчохах, високих підборах – готувалась!
- Вибач, Вітю, я не знала!
- Що ти за людина така! - не стрималась я, погладжуючи його по спині. - Тобі сказали - все, нічого між вами бути не може! Чому ти не зрозумієш і не відступишся?!
#3139 в Любовні романи
#918 в Фентезі
містика та гумор, любовний трикутник і сильні почуття, сильний герой та емоційна героїня
Відредаговано: 19.12.2020