Крок 12.Змінити плани на майбутнє.

Весь день проходила у роздумах чому Вітя побачив мене справжню, хоч я була під дією чар. Передивилась всю книгу, але там і слова не було про це. Вирішила запитати домового – все ж таки, він давно служить у відьом нашого роду, тому точно має знати.

- Кузюнь, а ти не знаєш часом, чому Вітя мене бачить справжню, коли я під дією чар, тоді як всі оточуючі бачать зовсім іншу людину?

- Що, тебе вчора Вітя побачив, коли ти перетворилась на лікаря?

- Так, - підтвердила я.

- О це то так! – здивовано присвиснув Кузя. Навіть не знала, що домові можуть свистіти.

- Ну то, як знаєш? Бо в книзі про це ні слова! - нетерпляче запитала я.

- Знаю, - загадково розтягнувся у посмішці домовий. – Побачити справжню відьму під дією чар може лише її суджений.

- Який суджений? – нічого не зрозуміла.

- Той, що призначений долею і вищими силами. Той з яким у відьми може бути справжнє кохання, - посміхався він.

- Тобто Вітя, мій суджений?

- Виходить, що так! – радісно сказав він. – Ви коли, цей…- він опустив голову, засоромившись. Не знала, що мого домового можна чимось засоромити.

- Що цей? – не зрозуміла такої його реакції.

- Цей! – не знав, як пояснити домовий, - Перший раз вступите у ці відносини…

Розсміялась. Мій домовий не зміг вимовити слово «секс». Він був дуже скромний і тактовний у таких питаннях. Я здогадалась сама.

- І що тоді? – продовжувала сміятись я.

- Тоді він перибере частину твоєї сили і зможе бачити мене та чути твого провідника.  

- Як так? – щиро здивувалась.

- Таке трапляється дуже рідко і на моїй пам'яті лише перша відьма у вашому роду мала такого коханого. Правда він загинув невдовзі.

- А іншу нечисть він також зможе бачити?

- Я не нечисть! – обурився Кузя.

- Ой, вибач, - винувато знітилась, - звичайно ти не нечисть, ти хазяїн дому! Я не тебе мала на увазі, а чортів, мавку і всіх інших!

- Ні, їх він не бачитиме. Лише мене буде бачити і чути Фунтіка, бо я твій хранитель, а він твій провідник, тобто обоє з тобою пов'язані! А ще на нього не подіє жодне твоє зілля, а лише магія!

- Тобто приворожити я його не зможу? – посміхнулась сама до себе.

- Не зможеш і не треба. Він сам від тебе нікуди не дінеться, якщо не помре. Тьху-тьху! Зрозумій, що ви з самого початку мали бути разом і закохатись в одне одного. Він то й може і закохався одразу, а от ти була під дією любовного привороту Ніка. Коли знищила того клятого відьмака, то більше не бачила Вітю, тому і не проявлялась твоя любов. Коли ж побачила знову, то …

- То втратила голову остаточно! – весело зауважила я, підсумовуючи очевидний факт.

Таким чином, якби не Нік, то ми б уже шість років могли бути разом. Навіть не знаю, чи радіти з цього чи засмучуватись. За ці шість років Вітя дуже змінився і став тим чоловіком, який мені був потрібний: сильний духом, владний, характерний, трохи гострий на язик і… нестерпний, через свої кпини та приколи. Мабуть, з ним попереднім мені було б трохи сумно, а тепер не знаю, що він може витворити у будь-який момент. До того ж, дійсно, ці шість років зробили з нього чоловіка. Вітю - хлопчика з німим поклонінням у очах, я б напевно «зламала» своїм тяжким характером, а тепер хоч би не «зламатись» самій. Однозначно, він подобається мені тепер значно більше, бо зараз у нього є чоловічий стержень, воля і накачана спина, за якою можна сховатись, та відчути себе маленькою дівчинкою. Вирішила, що долю не обдуриш і все сталось так, як мало бути, тому заспокоїлась.

А я все не міг заспокоїтись! Лежав у палаті і думав про Лесю. Нічого не розумів. Як вона мене вилікувала і пробралась у палату реанімації? Чому медсестра називала її Миколою Івановичем? Ці питання наштовхнули мене на думку, що, мабуть, вона дійсно відьма. І що? Прислухався до себе. Нічого. Абсолютно нічого у моєму відношення до моєї Лисички не змінилось. Зловив себе на думці, що мені байдуже! Головне, щоб роги і хвіст у неї не росли, а з усім іншим я, мабуть, примирюся. Хоча… Ріжки і хвостик їй, мабуть, пасуватимуть. Уявив собі цю картину, лише в оголеному її варіанті. Видихнув, відчуваючи шалене збудження. Так, треба гнати ці думки подалі від себе, все одно в лікарні не зможу поки що до неї дістатись, але коли дістанусь… Тримайся, Лесю!

Гнати спокусливі думки від себе, допомогла мені … моя мама. Вона щойно зайшла до палати і метала блискавки у мою сторону.

- Синку, як ти себе почуваєш? – намагалась говорити лагідно, але очі видавали її з головою. Батько стояв по-заду. Видно було, що йому уже дісталось, але він тримався мужньо.

- Чудово, мамо, але давай перейдемо до суті, - лагідно посміхнувся я, сівши на ліжко та обійнявши її на мить. – Ти ж про Лесю хотіла поговорити?

- Я про неї синку, говорити не збираюсь. Мене турбуєш лише ти і твоє майбутнє, - вона тяжко видихнула.- Зрозумій, сину, ти у нас один і ми бажаємо тобі лише найкращого, а ця жінка…

- Ця жінка, мамо, - суворо перебив її я, - моя майбутня дружина, якщо вона погодиться! І не вам з татом обирати на кому мені одружуватись!