Крок 8. Закохатись до безтями.

Приїхав! Проконтролювати чи я не сплю з Артемом! А якби і так? Щоб він тоді зробив? Але ж його зачепило добряче! Так йому треба! Буде тепер знати, як воно болить, коли коханий цілує іншу. Що? Коханий? Ця думка миттєво мене витверезила! Вперше це слово спало мені на думку. Сиділа на своєму ліжку, доки не почула, як він від’їжджає. Потім відкрила штору. Поїхав. Лягла і скрутилась калачиком. Муля з Фунтіком мирно посапували на своєму дивані, а я все ніяк не могла заснути. Виходить, що я закохалась. Це відкриття мене огріло, як «з-за рогу мішком». Коли ж це мене так вгараздило вляпатись? Він же тільки шпиняє мене та глузує. Ні, те що він приїхав мене радує, бо це означає, що я йому не байдужа. Цей поцілунок з Артемом вийшов мені на руку. Немає лиха, без добра. В душі розлилось тепло. Так добре стало.

На ранок же було погано і мені, і Лілі. Обоє сиділи трохи бліді та пили обезболююче від головного болю, замість кави. Шипучі таблетки трохи повернули нас в реальність.

- Нічого не розумію, - жалілась Ліля, попиваючи свою дозу ліків, - вчора все було гаразд, але він знову відмовився від інтиму зі мною. Бачу, що подобаюсь йому, сама вішаюсь на шию, а він ні в яку. Ні і все! Може я йому не подобаюсь?

- Ти поговори з ним про це, але на тверезу голову, - порадила їй, подумки переможно посміхаючись.

- Поговорю, але лише через кілька днів, - не весело похнюпилась Ліля.

- Чому? – здивувалась я.

- Він поїхав до Києва з Парфентієм Устиновичем в посольство документи оформляти. Уявляєш, цей старий бабій, закрутив роман по інтернету та тепер їде до нареченої в Америку, і це, майже, сімдесят років! От кому радість - в сімдесят вийти заміж! Тут молода не можеш, не те, що в сімдесят!

- А я рада за нього! – весело посміхнулась я. – Кохання –це чудово, байдуже у якому віці.

Ліля підозріло подивилась на мене, притуляючи склянку з ліками до скроні.

- Щось ти Лесю така замріяна сьогодні, усміхнена, навіть головний біль тобі настрій не зіпсував. Невже закохалась?

- Закохалась, - сказала на автопілоті, не подумавши.

- Клас! Я знала, що Артем тобі сподобається! Він хороший чоловік! Рада за вас!

Трясця! Я ж не можу їй сказати, що закохалась не в Артема, а в її Вітю! Треба, щоб він сам розібрався з їхніми стосунками. От язик мій без кісток!

Промовка про вовка. Ввечері приїхав Артем, за десять хвилин до закінчення мого робочого дня.

- Привіт, красуне! – радісно сказав він сідаючи на стілець, біля мого столу.

- Ем-м-м! – промечала Ліля. – Мені вже час, я пішла! – зняла халат і прожогом кинулась до дверей.

- Привіт, - не радісно привіталась я.

- Що з настроєм?

- На нулі, - чесно відповіла.

- Давай підніму тобі настрій! - Він підійнявся і став обходити стіл. Я теж підхопилась та відійшла у зворотній бік столу.

- Артем! – серйозно сказала я. – Не потрібно цих ніжностей, давай краще поговоримо, на чистоту!

- Гаразд, давай, - спантеличено погодився він. – Але може хоч не тут? Поїдемо десь!

- Гаразд, - вирішила, що дійсно амбулаторія –це не зовсім підходяще місце для такої розмови.

Свою машину залишила, біля лікарні, сіла у його.

- Куди їдемо?- запитав він.

- Байдуже, тільки б подалі від людей! - ляпнула без жодної задньої думки. Зараз мої думки були зайняті тим, як його відшити.   

Не помітила, як він розтягнувся в обнадійливій посмішці.

Ми під'їхали під річку, зупинились у березах. Влітку тут відпочиває багато молоді, але зараз нікого не було. Артем заглушив двигун авто. Подивився на мене і потягнувся за поцілунком. Я відсахнулась, руками вперлась в його груди.

- Артем, ми сюди приїхали поговорити! –роздратованим голосом, намагалась донести, що нічого такого з не буде.

- Добре, давай спочатку поговоримо, - стурбовано підсумував чоловік, здивувавшись такій моїй реакції. – Що трапилось? Учора ж було все доборе?

- Вчора – це була не я, а алкоголь! – видихнула, охопивши себе руками. - Зрозумій, Артем, - продовжила, трохи делікатніше,- ти хороший, гарний хлопець, але жодних почуттів у мене до тебе, крім дружніх немає.  

- Ніхто ж не говорить про шалену любов з першого погляду, - зазначив він.  – Лесю, ми дорослі люди і у нашому віці вже не граємо у підліткову романтику.

Це він зараз, про що? Натякає, що я уже застара для того, щоб безтямно закохатись з першого погляду? Обурилась вкрай! Якщо він хотів мене заспокоїти та донести свої думки, то не з цього почав. Ей, парубче мені лише тридцять – не сімдесят і не сто! Хоча, як показує досвід Парфентія Устимовича, і в цьому віці можна втратити голову від кохання та податись у світ за очі. Між тим, він продовжив.

- Ти мені дуже і дуже подобаєшся, тому я думав, що ми можемо хоча б спробувати зустрічатись. Почуття можуть прокинутись пізніше! Я вже рік тебе знаю і нарешті, мені вдалося тебе кудись витягнути. Вчора, зрадів, розцінив це як твою згоду на наші зустрічі.

- Ні, ні, і ще раз ні! – заперечливо похитала головою. – Вибач, але ніяких зустрічей. Мої почуття до тебе точно не зміняться! Мені дійсно шкода, вибач, якщо дала тобі марну надію.