Крок 7. Розставити усі крапки над «і» або заплутатись остаточно.

Зранку до амбулаторії зайшла Ліля, абсолютно здорова, але засмучена.

- Привіт, - кинула мені з порогу, одягаючи свій білий халат.

- Привіт, -здивовано привіталась я. – Ти швидко вилікувалась від ангіни – за один день. Як так?

- Пробач, але я сказала тобі неправду. Насправді не хворіла, - сказала винувато, сідаючи навпроти мене.

- Для чого збрехала? – суворо її запитала. Ліля ніколи раніше такого не робила, тому я була дуже здивована. 

- Хотіла Вітю до себе заманити, під приводом того, щоб він привіз мені ліки. Батьки поїхали на три дні до родичів у сусідню область. Думала, що зможу з ним побути.

- І що, вийшло? – мене аж протрушувати стало він напруги. От хитра лисиця!

- Ні, він, якось так дивно зреагував, - засмучено відповіла Ліля. – Віддав ліки і пішов!

Я полегшено видихнула. Отже, на неї він не спокусився. Тепло враз розлилось у моїй душі.

- Уявляєш, я вийшла до нього у білизні, короткому халатику і запропонувала залишитись, а він розвернувся та пішов! Нічого не розумію! Я ж йому подобалась!  

- Може ти так лише собі гадала? - промуркотіла я. Дівчина була така засмучена, що не звернула увагу на мій задоволений вигляд.

- Не знаю, - стиха сказала вона. – Треба з ним буде серйозно поговорити.

- Поговори, - підтримала її. – Каву будеш?

- Так, давай.

Весь день, вона проходила засмучена, як в воду опущена. А я намагалась приховати радісну посмішку. Він тепер не буде з нею зустрічатись! Той поцілунок, мабуть, змінив його ставлення  і до мене, і до неї. Радіти звісно ще зарано, бо він мені теж ще нічого не пропонував, але радісне передчуття не полишало мене.

У вечері несподівано приїхав Артем.

- Привіт, красуні! – весело привітався він.

- Привіт! – радісно привіталась Ліля.

- Привіт, - стримано відповіла я.

- Їду додому і думаю, а чи не зайти до таких гарних дівчат на каву? – чоловік поставив на стіл коробку шоколадних цукерок. 

- Це ти правильно вирішив! – посміхнулась Ліля.

Ставлячи еклектрочайник та дістаючи кружки, Ліля повернулась до мене і підморгнула. Артем підставив ще один стілець біля столу та присів.

- Як справи на роботі? – запитала Ліля присідаючи до нас.

- Чудово! На фермі працювати не легко, але ця робота мені подобається, - чоловік з теплотою поглядав у мою сторону.

«Ну от, знову він прийшов!»,- думала про себе, намагаючись привітно посміхатись. Якось треба було йому сказати, що у нас нічого не вийде. Ззовні Артем був красенем і багато дівчат з нашого села залюбки затягнули б його у свої любовні сітки. Русявий, сіроокий, з гарною статурою, характер покладистий та веселий. Він хлопець хороший, але …

- Лесю, - почав Артем. Ліля тим часом зробила каву і поставила кружки перед нами. Потім узялась розпечатувати цукерки. – Вже скільки ходжу сюди, але все ніяк не запросив тебе десь вийти прогулятись. Як ти на це дивишся?

- Позитивно! – замість мене відповіла Ліля.

От хто її за язика тягнув? Тепер я у дуже незручному становищі. Дивлячись на спалахнувші радістю очі Артема, тепер було уже не зручно відмовити йому. Сиділа з відкритим ротом і не знала, як йому відповісти. Тим часом чоловік не губився.

- Тоді, чого відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Давай зараз, - він поглянув на наручний годинник. – Твій робочий день закінчується через п'ять хвилин, тому я залюбки запрошую тебе провести вечір у моїй компанії!

- Я не зібрана! – спробувала заперечити, підмітивши, що Артем якраз зібраний. Чиста свіжа сорочка, джинси, мокасини, побритий, вимитий, напахчений– не скажеш, що з роботи. Він, мабуть, спеціально злукавив, щоб мати привід зайти.

- То в чому проблема? Ти на машині?

- Так, - ствердно відповіла.

- Тоді їдемо на двох машинах до тебе додому, ти лишаєш свою, переодягаєшся, потім їдемо на моїй! – розтягнувся Артем у чарівній посмішці.

- Давай, Лесю, чудово проведеш час у компанії чарівного чоловіка! – посміхалась Ліля, вмовляючи мене.

- Звичайно погоджуйся! – з іронічною посмішкою сказав Вітя. Для оточуючих вона могла здатись звичайною, але я добре його знала, тому точно підмітила іронію і блиск в його очах. Він стояв на порозі, обпершись об дверний косяк і чув, мабуть, останні слова Артема та  Лілі.

- Привіт! – кинулась в обійми Ліля, чмокнувши Вітю в губи.

- Привіт! – дружно привітався Артем, підіймаючись Віті на зустріч. Ліля відпустила Вітю, щоб той зміг потиснути протягнуту руку Артему. 

- Артем.

- Вітя.

- Так, розумію, що ти хлопець Лілі, але раніше тебе не бачив у селі, - здивовано сказав Артем сідаючи до столу.

Вітя присів на Лілин стілець, а дівчина йому на руки. Мені стало не пособі від цієї картини і взагалі…

- Я навчався у Києві і живу там, а сам сільський. Шість років сюди не навідувався, тепер у відпустці, тому приїхав погостювати до батьків, - пояснив він, на мить глянувши на мене. Я зашарілась, миттєво згадавши наш поцілунок, та опустила очі у свою кружку з кавою. – А ти у нас як?