Крок 6. Відмовитись від спокуси.

Сів в машину, кинув упаковку антибіотиків на переднє сидіння. Завести авто не зміг – тремтіли руки. Щойно я її поцілував. Ледь не втратив голову від бажання та насолоди. Схаменувся, насилу відпустивши дівчину. Тепер точно розумів, що вона бажає мене так же сильно, як і я її. Проте, це лише пів справи. Дістав з бардачка цигарки, відкрив вікно та запалив. Господи, яка ж вона чудова! Яка піддатлива та пристрасна. Ледь не …  прямо там, в амбулаторії. Не так я хотів би починати наші стосунки, але вона сама мене завела. Тепер хоч би до тями прийти. Посміхнувся, згадуючи, як вона зашарілась від легкого поцілунку, коли відкусив шоколадку. Не втримався, вирішив поглузувати з неї. Потім, трохи серце не стало, коли вона оступилась та ледь не впала. Встиг підхопити. Цей її погляд. Я чекав, хотів щоб вона сама зрозуміла, що бажає мене. Чекав ініціативи, бо не хотів, щоб дівчина знову перевела мене до рангу друзів. Леся не ризикнула. Відпустив. Нехай так - ні, той ні. Лише миті вистачило, щоб побачити на її обличчі розчарування. Не стримався.  Шаленість заволоділа мною. Ніколи такого не відчував до жодної із жінок. Ненароком згадав все, що наболіло за ці роки, вирішив покепкувати. Отримав ляпаса і погляд повний вогню. Зі мною так не можна, вона має це зрозуміти. Я більше не дозволю розтоптувати себе та гратись моїй серцем. Вона здалась, а краще б далі опиралась. Опанувати себе, мені вартувало пекельних зусиль. Ледь відпустив.  Не потрібен мені від неї лише секс. Хочу, щоб кохала мене так же несамовито і пристрасно, як я її. Чорт забирай! Посміхнувся про себе. Такі ігри мені починають подобатись! Викинув недопалок та завів машину. 

Біля воріт Лілі уже остаточно прийшов до тями і стер дурнувату щасливу посмішку з обличчя. Набрав її на телефон. «Заходь до хати!» - почув радісний голос. Узяв антибіотики за зайшов на подвір'я. Ліля зустріла мене на порозі сяючою посмішкою. Майнула думка, що вона не схожа на хору. Легкий рожевий шовковий халат, ледь доходив до середини стегна. Він спокусливо виділяв вигини дівочого тіла. Мимоволі, поглядом зачепився за глибоке декольте, звідки виднілось мереживне чорне бюстье.

- Заходь, не стій в порозі! – ласкаво посміхнулась.

- Мабуть, не треба, - оцінюючим поглядом пройшовся до низу. Ноги у неї і фігура гарні.

- Батьків немає вдома, будуть лише ввечері, то може ти мені зробиш укол, - заграючи посміхнулась мені дівчина.

Не знав, як на це реагувати. Це було запрошення не на укол. Якби не Леся, то нізащо б не відмовився, але не тепер.

- Пробач, але уколів робити не вмію, - стримано, але ласкаво відповів, передаючи їй в руки ліки. – Зустрінемось, коли тобі стане краще. Бувай!

Розвернувся і швидко попрямував до машини. Завів її та поїхав геть. Фух! Поки-що понесло, але Ліля уже намітила план спокуси. Трясця!  Думав, що буде простіше з нею розійтись. Не хотів рубати з плеча. От як мені тепер з нею поговорити. Вирішив, що зроблю це пізніше.

Я прийшла додому зла і роздратована. Що він собі дозволяє? Чому так себе веде: то цілує, то глузує, то покидає. Як зрозуміти цього чоловіка? Уже слово юнака на думку мені не спадало. Це був пристрасний сильний, гарний молодий чоловік, якого я бажала.

- Лесю, що трапилось? – запитав Кузя, стурбовано. Вони з Фунтіком спади на моєму ліжку, але коли побачили мій настрій, то без зайвих вказівок швидко перебрались на диван.

- Нічого? – гаркнула я, завалившись на ліжко, обличчям в подушку.

- Може в неї критичні дні? – запитав Кузя Фунтіка.

- Ні, у неї з головою критично! Ти хіба не бачиш?! – зауважив кіт.

- Зараз хтось із кота перетвориться на пацюка, якого я залюбки задушу власними руками! – простогнала, не підіймаючи голови.

- Ой-ой, боюся! Де ж ти потім такого розумного, доброго і проникливого провідника знайдеш?

- Це ти зараз про себе чи майбутнього котика, якого я сьогодні вже пригляділа? – збрехала я і оком не змигнув.  

- Якщо в тебе немає настрою, то ми тут ні до чого! – образився кіт, звернувшись калачиком.

З надвору почувся гавкіт Шарика – хтось приїхав. Поглянула у вікно. Молоді, не місцеві чоловік з жінкою, років тридцяти і п'ятирічна дівчинка, щойно вийшли в рено мегана та зайшли на подвір'я. Вони, побачивши собаку, зупинились. Шарик їх обнюхав, потім раптово сів, завивши. Я здивувалась такій дивній поведінці місячного пса. Людей на подвір'я пустив, але чомусь виє. Вийшла до них.

- Олеся Павлівна?- злякано запитала жінка. Вона насторожено поглядала на Шарика, затуляючи собою дівчинку з біленькими кудрями, блакитними очицями і лялькою в руках. Її рожеве літнє плаття було пишне і вишукане, як у принцеси. Мабуть, дівчинку одягають так, за її бажанням.

Небезпеки не було – Шарик сидів на місці і просто вив, але його виття було моторошне.

- Так, - зацікавлено відповіла. Люди ніби звичайні, не бідні, але якісь дивні.

- Ми до Вас по допомогу! – пролепетала жінка.

- Що трапилось?

- Ось, це – Злата! – вона вивела із-за спини дівчинку.

Та знехотя визирнула та уважно на мене поглянула. Щось було в її погляді таке моторошне, що мене аж мороз по шкірі пройшов. Дівчинка стояла, оцінюючи мене та поглядаючи на собаку, яка вила саме на неї. Я знову поглянула на матір.

- І що зі Златою? – до хати ще не запрошувала, оскільки Шарик чітко дав зрозуміти, що з дівчинкою не все так просто. Це не був звичайний дитячий переляк, тут щось страшніше.