Часть 1

Саша Воропаев сидів у своєму кабінеті, відкинувшись на спинку дорогого шкіряного крісла. Очі були заплющені, але він не спав. Пальці правої руки звично барабанили по лакованій поверхні столу, вибиваючи рваний, нервовий ритм.

У компанії «Zimaletto» все знову йшло шкереберть. Жданов знову щось накрутив із фінансами, рада директорів перетворилася на черговий балаган, а ця його вірна помічниця, Катя Пушкарьова, дратувала Сашу одним своїм існуванням. Вона була занадто розумною, занадто відданою Андрію і занадто сильно заважала Воропаєву взяти все під свій повний контроль.

Він розплющив очі й поглянув на годинник — стрілки стрімко наближалися до вечора. Останні промені сонця пробивалися крізь панорамні вікна, заливаючи кабінет криваво-червоним світлом. Саша підвівся, підійшов до вікна і зверхньо подивився на місто внизу. Усі ці люди здавалися йому маленькими мурахами.

— Нічого, — тихо процідив він крізь зуби, поправляючи манжети бездоганної сорочки. 

— Побачимо, хто сміятиметься останнім, Андрюшо. Твій трон уже хитається, а я не проґвлю свій шанс.

Раптом двері кабінету без стуку відчинилися. На порозі з'явилася його сестра Крістіна, як завжди, розлючена й готова до чергового скандалу. Саша зітхнув, начепив свою фірмову цинічну посмішку і розвернувся до неї. Гра тривала.

Крістіна влетіла до кабінету, наче ураган, і з розгоху кинула свою дизайнерську сумочку прямо на стіл Саші, ледь не збивши дорогий органайзер.

— Сашо! Це катастрофа! Жданов знову запросив цю свою... Пушкарьову на вечерю! Я терпіти не можу її брекети, вони засліплюють мене своїм блиском навіть через кімнату!

Саша повільно підняв брову, оглянув сумочку сестри, а потім перевів погляд на її розлючене обличчя.

— Кріс, заспокойся, — цинічно посміхнувся він, сідаючи назад у крісло. — Твій Жданов просто має дуже специфічний смак на жінок. Або на фінансові звіти. Хоча, мушу визнати, у її стилі «бабусин гардероб 1980-х» є якась... лякаюча магія.

— Мені не до жартів! — тупнула ногою Крістіна. — Вона забирає мого Андрійка!

Воропаєв раптом випрямився. У його голові миттєво народився план. Безглуздий, божевільний, але геніальний. Якщо Пушкарьова так сильно прив'язана до Жданова, треба просто... закохати її в себе. Відбити її у Жданова! Це уб'є двох зайців одразу: Андрій залишиться без фінансового генія, Крістіна заспокоїться, а Саша отримає повний контроль над компанією. Ну і, звісно, незабутній досвід залицяння до дівчини, яка одягається в темряві.

— Знаєш що, сестричко... — Саша хитро зажмурився. — Я вирішу твою проблему. Я заберу цю «прекрасну леді» собі.

— Ти?! — Крістіна аж рота роззявила від подиву. — Ти і Пушкарьова? Сашо, ти що, впав і вдарився головою об сейф?

— Це стратегічний маневр, — гордо заявив Воропаєв, поправляючи краватку. — Накажи секретарці виписати мені з бюджету кошти на польові квіти та валідол. Мені знадобиться багато терпіння.

Вже за п'ять хвилин Саша стояв біля ліфта, тримаючи в руках випадково відібраний у кур'єра кактус у горщику — єдину рослину, яку вдалося знайти в радіусі ста метрів. Він рішуче попрямував до комірчини Каті.

Двері відчинилися, і Пушкарьова підняла на нього свої величезні окуляри.

Саша зробив найромантичніше обличчя, на яке тільки був здатний (вийшов легкий нервовий тик), і простягнув їй кактус:

— Катерино... Валеріївно. Ця рослина така ж колюча й неприступна, як і моє серце, коли я дивлюся на ваші... графіки рентабельності. Дозвольте запросити вас на чашку кави. Без Жданова. Тільки я, ви і цей чудовий сукулент.

Катя кліпнула очима, перевела погляд з кактуса на Сашу, потім знову на кактус. У її голові промайнула лише одна думка: «Здається, у компанії новий етап кризи, і він ударив по нервовій системі керівництва».

Катя ще раз подивилася на кактус, потім на ідеально випрасувану сорочку Саші, і на її обличчі з’явилася стримана, але дуже підозріла посмішка. Вона поправила окуляри, які з’їхали на ніс від подиву.

— Олександре Юрійовичу, — спокійно почала Катя, складаючи руки на столі поверх фінансового звіту. — Якщо це новий спосіб вибити з мене бюджет на модернізацію виробництва, то мушу вас засмутити. Кактуси не приймаються як ліквідна застава. Навіть такі... квітучі.

— Катю, яка застава? Який бюджет? — Саша театрально приклав руку до серця, мало не вколовшись об свій же подарунок. — Невже ви бачите в мені лише холодного прагматика? Я прийшов сюди як чоловік, уражений... вашою безкомпромісністю в питаннях дебету й кредиту!

Він зробив крок уперед і з голосним стукотом поставив горщик прямо на її папери.

— Кава. Сьогодні о сьомій. І це не обговорення акцій, це... тет-а-тет.

Катя ледь стримала смішок. Вона чудово знала, що Воропаєв нічого не робить просто так. У її голові миттєво склався пазл: Крістіна знову влаштувала сцену, Жданов десь затримується, а Саша просто вирішив пограти в шпигунські ігри, щоб дізнатися таємниці Андрія.

«Ну що ж, Олександре Юрійовичу, — подумала Катя, — якщо ви хочете пограти, то давайте пограємо за моїми правилами».

— Добре, — раптом погодилася Катя, блиснувши брекетами. — Я піду з вами на каву. Але з однією умовою.

Саша внутрішньо перемог перемогу. «Є! Вона клюнула! Жданов, твій кінець близький!» — промайнуло в його голові.

— Будь-яка умова, Катерино, — шовковим голосом відповів він.

— Ми підемо в кав’ярню біля мого дому. Там чудові чебуреки й розчинна кава «три в одному». І платите ви. Готівкою. Бо термінал у них не працює вже три роки.

У Саші на секунду смикнулося око. Чебуреки? Розчинна кава? Він, Олександр Воропаєв, який обідає лише в ресторанах із зірками Мішлен, має сидіти в забігалівці на околиці міста?

— Чебуреки... — вичавив він із себе, тримаючи на обличчі вимучену посмішку. — Який... автентичний вибір. Романтика спальних районів — це саме те, чого мені не вистачало.

У цей момент ручка дверей кабінету Каті сіпнулася. На порозі з'явився Андрій Жданов з купою папок. Побачивши Сашу, який схилився над столом Каті, та кактус між ними, Жданов застиг.