Розділ 2. Один день з життя Тейма.

Мені подобаються історії Мії, які діють на мене як справжня колискова і я засинаю на ранок прокидаючись повністю виспавшимся і бадьорим. Мія приходить кожен тиждень і розповідає про мандрівників, які були в місті. Так сталося, що Хальвардіент це центр багатьох магічних шляхів, тому тут часто бувають різні потраплянці, але ніхто з них не зустрічав драконів з мого роду. 

Сьогодні мав бути ще один звичний день. Я прокинувся рано, розбудив бідного Дерека. Познущався з нього. Випросив найкращу їжу і приготувався за звичайним графіком провести день, але все сталося по іншому.  

Спочатку все йде як завжди. За декілька годин до відкриття починається бурна діяльність  - всі алкогольні напої ховають за таємною стінкою, з'являється прилавок з солодощами і стіна з меню. Напої змінюється на  соки, чай, каву, найбільше мені сподобалося лате, так його називав Дерек, коли я питав. Тепер кожен ранок починається з нього. 

Також стають доступні різні страви, які в нас готують. За той час зал перетворюють в ідеальне місце, без жодних  але антураж замку дракона зберігається, тут навіть є підвал де знаходиться моя скарбниця, про яку ніхто не знає. 

В день людей не менше ніж вночі. Наше місце популярне тому попит тут завжди є. В день я сиджу тихо через те що залишатися не помітним важко. 

Але одна відвідувачка заставляє мене виглянути зі схованки і ледь не показатися їй.  Вона відкриває двері і розгублено озирається навколо, але вже за мить її погляд стає впевненим. Завжди поважав людей, які в будь - якій ситуації виглядають так, наче повністю контролюють ситуацію. 

Вона підходить до прилавку і запитує. 

-  У вас є щось випити? 

-  Можу запропронувати вам... -  починає Дерек за звичною схемою

-  Є щось міцніше? -  різко перебиває вона. 

-  За цим приходьте вночі, а зараз можете випити трав'яний чай, дуже добре заспокоює нерви. 

-  Я не знаю чи тут приймають ці гроші, але ось

-  Ви з Землі? -  здивовано запитує Дерек.  

- Так, -  протягує вона. 

- Сьогодні будь-який ваш вибір за рахунок закладу. 

- Дякую вам дуже, - вперше посміхається вона. 

А ви часом не знаєте де тут можна знайти помешкання? - з надією запитує. 

- Ви можете піти в замок Анліре, а також не пропустіть ярмарку, це єдина можливість на неї потрапити, а сьогодні останній день. 

Незнайомка скептично посміхається. Як нетерпиться взнати її історію, що ж у неї сталося. 

- Добре, дякую вам я прийду ввечері. Вона  бере стаканчик, все ж залишає гроші і йде в напрямку замку. Я довго дивлюся вслід її самотній постаті. 

- Дерек, я вражений, - порушую мовчанку. 

- Чому? - тихо запитує він. 

- Мені здається чи між вами іскри пролетіли. Стихійна пара, так це називається в чарівників. 

- Але ж я людина. 

- Це не заважає тобі мати стихію і магію якою з тобою поділилася Мія. 

Він замовкає і до вечора залишається мовчазним. Щоб  там не говорив, а незнайомка вже його зацікавила. 

Вона приходить, її одяг залишається тим самим, але все ж коротшим, а темне волосся стає навпаки зав'язаним в хвіст. 

-  Тепер мені можна взяти декілька коктейлів? -  її тон стає трохи зухвалим. 

Мабуть, вона вже пройшла винотерапію від Мії, і наслухалася її історій, про Хальді, але все ж чому вона прийшла сюди? На моєму обличчі з'являється хитра посмішка. 

-  Звичайно, клуб відкрився, що б ви хотіли? 

-  На ваш розсуд, -  посміхається вона. 

Не знаю чому, але я ловлю кожен її жест і погляд, запам'ятавую якнайдетальніше. 

Вона стає більш п'яною і доходить до тої кондиції, коли починає говорити. 

-  Амаранта, -  нарешті представляється вона і ми з Дереком переглядаємося з однаковими думками. 

Це ім'я їй не зовсім підходить. 

-  Можна Ама, - далі декілька хвилин істерично сміється, а потім починає говорити крізь сміх. 

- Скільки перечитала історій про потраплянок і все для того, щоб мене спіткала схожа доля як в моєї улюбленої героїні. Кинув хлопець, збила машина і ось я тут. Тільки в неї ще дракон був, але мені єдиний з драконів хто світить це моя дракониця, яка сама шукає свою пару. 

Я завмер. Дракониця. Яка. Шукає. Свою пару. Зміст слів повільно доходив до мене. А  що якщо це вона- моя пара? м з надією подумав.  

- Тейм, - тихо покликав Дерек. 

- І тепер я зовсім не знаю, що мені робити. 

- Хальвардіент - прекрасне місто. 

- Я переконалася в цьому на власному досвіді, але у мене є ще не закінчені справи в своєму світі. А після того я б з радістю залишилася тут. Емілія, була так добра до мене, що запропонувала роботу в цьому кафе-клубі. 

Я б могла заміняти вас в день, у мене є досвід роботи. 

- У вас в тій реальності залишилося своє кафе?

- Ага ще й котяче, тому ви часом не знаєте як звідси піти додому, -  чомусь спочатку я почв в її голося натяк. Вона знайома з Дереком? Пожовтів поринувши в розудуми. 

- Емілія не розповіла?

- А повинна? 

- Мала б, але можете запитати в неї, і вона вам допоможе. 

- Що ж дякую. Я ще прийду сюди,  але якщо за тиждень мене не буде можете не чекати, -  сказала Ама відправляючись до танцюючих людей. Я уважно спостерігав за нею весь цей час, аж до того часу поки вона не пішла до виходу. 

- Як ти думаєш вона прийде? - зацікавдено запитав я. 

- Не думаю, - відповів Дерек. 

- Визнай, що вона тобі сподобалася, а ще як ти чув вона зараз самотня. 

- Були в мене знайомі, яких кинув - повернувся, кинула - повернулася, і нічого живуть. 

- Не всі ж такі, і взагалі ти бачив як вона на тебе дивилася - тихо розсміявся, хоча все ж мені її поведінка здалася підозрілою. 

- Хочеш посперечатися? Ставлю на те що не прийде. 

- Ставлю свою дорогоцінну лусочку, що повернеться, - твердо сказав. 

І хай нагороду вибере переможець. 

- По лапах, як ти любиш говорити. 

Тиждень закінчувався, Ами все не було, що як вона справді не прийде, але я вірив, що Амаранта дотримає свого слова, а ще я хотів зустрітися з тою невідомою драконицею, яка була з нею.