Розділ 1. Очима дракона.

"Якщо хочеш щось заховати, постав це на найвидніше місце, точно ніхто не побачить".

Саме таким правилом керувався Тейм, дракон Замку. Ніхто не знав, що серед пляшок з різними напоями є одна, якою він прикидається. Ніхто не бачить, що за ними спостерігає дракончик, найчастіше різнокольоровий, він чекає відповідного моменту, щоб вийти.   

Тейм

Тут як завди голосно лунає музика,  а в приміщення нарешті заходить молода жінка - Анліре (правителька) міста Хальвардіент. 

- Мені як завжди, Дерек, - каже вона сідаючи в крісло біля барної стійки. 

- Все вже готово, Анліре Емілія. 

- Дякую, але я просила звертатися просто, не чужі люди, - вона бере в руки свій коктейль і повільно п'є через трубочку. 

- Як завжди неперевершено. Заради цього, можна навіть вийти з замку. 

- Ти це говориш весь  час, Еміліє.

- Щаслива, що ти тоді погодився відправитися зі мною. 

Він чув цю історію вже безліч разів, але від цього вона не стає менш нудною. Ось і зараз. 

Мія знову згадує про кафе в реальному світі, яке Тейм жодного разу не бачив. В її тоні він вловлює ностальгію.

- Мене нічого не тримало в тій реальності, хоча те ким ти є насправді мене здивувало, - відповідає їй Дерек.

- Я б і не йшла звідти, але ж бачиш, без мене ця реальність не виживе, -  зі знущальною посмішкою говорить.

- Та досить про сумне, як там мій малий бешкетник? - тепер вже весело запитує вона. 

А ось тепер мій вихід. Я перестаю маскуватися пляшкою вина, і м'яко приземляється на руку Мії. 

- Мі, я тут, - привертаю її увагу. 

- Вас залишити?

- Так, Дерек, потім все одно розповім новини. 

- Та я вже чув, до нас звістки швидко доходять. 

Він відходить до інших клієнтів і ми залишаємося вдвох. 

- Може ти вже перестанеш бешкетувати в клубі?

Це місце було замасковано під кафе, але кожен знав чим воно являється насправді. 

- Тейм, -  протягує вона, його справжнє ім'я завжди було для неї занадто довгим, тому вона скоротила.

- Але ж я роблю лише добро.

- А те що бокал розбився прямо в руках тої жінки?

- А я що?  Вона була занадто неприємною, такі люди мені не подобаються, - скривився я і позеленів.

У нього є особливість, змінювати колір залежно від настрою. Вона погладила його і відтінок став рожевим.

- Завжди веселить ця твоя здібність, - посміхнулася Мія.

- Але ж це не всі твої гріхи, бешкетник.

Звичайно, вона хоче щоб він розповів сам. 

- Я взагалі охоронцем підпрацьовую, деякі його лусочки стали чорними.

- Так, я знаю. Як ти налякав того типа, я захоплююся. 

- От бачиш, - може гроза мине.

- Це справді було круто, особливо коли перед ним з'явився гігантський дракон. Неперевершено.

Він загорівся від похвали ставши бузкового відтінку.

- І знає, що все йому минеться, - вдавано сердито каже Мія.

І все ж одне, це допомагати, а інше справді шкодити. Єдине що рятує, тебе забувають як тільки покинуть Замок. 

Киваю. Вона говорить це так багато разів, але я пам'ятаю той перший раз, як тільки потрапив в це місто. Одна випадковість - і моє життя повністю змінюється. 

Flashback.

Його рідна планета була непривітна і покинута. 

А може він був останнім драконом там? Хто знає? Зараз це лише здогадки. Хоча може так було не скрізь, а лише в його місці. Жити тут складно і занадто самотньо.

Це мав бути ще один однаковий день, аж тут в його печеру хтось зайшов. Насторожено виглянув із схованки. 

- Хто тут? Я відчуваю життя, - почув жіночий голос.

Я невпевнено лечу на поклик. Тейм знав, що це людина жіночої статі. Ці знання були закладені в мозок від народження.

- Ходи до мене дракончик. Зі мною ти в безпеці. 

Я обережно наблизився до неї. Вона присіла і поклала руки на землю. Я підійшов обнюхав їх і довірливо скрутився клубочком тулячись до неї. 

- Я - Емілія, - представилася вона, підіймаючись і обіймаючи мене. З цього дня вона стала для мене найріднішою істотою. 

- Мія, - повторюю так як простіше. Теймельгральф...

- Стоп-стоп. Давай просто Тейм, а то я твоє справжнє не запам'ятаю.  

- Добре, - киваю. 

Ми виходимо з печери і вона звертається до ще одної людини. 

- Дерек, я все. Глянь якого я красеня знайшла. 

- Добре, що хоч недарма йшли, - похмуро каже він. 

- А тут хтось ще є? - несміливо запитую. 

- Вибач, малюк, - сумно посміхається Мія, - але тебе кинули. 

Тут немає нікого крім нас. 

- Моя мама була хороша, вона виховувала мене, а потім, ой, - моя голова починає нестерпно боліти і я замовкаю. 

- Тихо, зачекай. Я можу подивитися твої заблоковані спогади. 

- А це безпечно? 

- Звичайно. Набагато краще ніж самому їх пробити. А взагалі скільки тобі років? 

- Я не знаю, - розгублено відповідаю, набуваючи бурого відтінку. 

- Ой, як ти це робиш? - захоплено дивиться на мене.

- В залежності від того як змінюються мої емоції, змінюється моя луска. 

- Круто. А тепер буде магія чарівників. 

Вона торкається моєї голови і щось шепоче, а потім я починаю бачити. 

Наші дні. 

- Тейм, - кличе мене Мія, повертаючи в реальність. 

Тейм. Вона гладить мене і заспокійливо каже. 

- Все добре, ти в безпеці, все добре. 

Я не звернув увагу, що з моїх очей потекли сльози. Справжнє минуле виявилося набагато жорстокішим ніж життя в покинутій реальності. І тоді маленький дракончик Тейм точно був не готовий до такого. 

- Вибач, я винна перед тобою, ти мав взнати все пізніше, - сказала Мія. 

- Я вже все прийняв. Я вже змирився з тим що скоріше всього останній дракон Дрейфарту. 

- Нічого знайдемо ще когось. В наше місто прибуває багато мандрівників і можливо хтось зустрів твоїх родичів.