8 (2)

Я ніяк не стала це коментувати. Про те, як працює некромантський дар, знала, бо навчалась в групі з некромантом – і усвідомлювала, що у них частенько бувають проблеми, особливо в моменти, коли магія сягає певних висот. Щоразу потрібно перевчатися, знаходити нову точку балансу. Складно все-таки бути живим, коли всередині така купа мертвої енергії.

Та все ж, Люсьєн відрізнявся від мого однокурсника. Той мав стандартний, звичайний некромантський дар – і він би нізащо не став цілителем.

Навіть дивно, що в Люсьєнові це прокинулось. Здавалося б, що можна вигадати більш несумічного!

Зате тепер, подивившись на нього в дії, я вже починала думати: добре, що план з вильотом з університету все-таки не спрацював. Було б жорстоко позбавити мого напарника права на цілительство, він же не сказав, що це справді його покликання.

Ну, або я не слухала.

Ми, бойові маги, взагалі не надто уважні.

…Наступні кілька годин минули за роботою. Амалія нарешті перестала давати нам завдання, достойні справжніх лікарів, і доручила якісь дрібниці. Перебрати трави, порізати інгредієнти для наступної порції зілля…

Сама вона, здавалось, навіть не присіла за увесь день. Ходила до пацієнтів, вливала силою зілля в особливо неслухняних, сварилась зі священиком, що нема-нема, і знов згадував про паскудний від природи власний характер та починав вимагати чогось геть нездійсненного, ледве не скасування існування усіх демонів в природі.

Мене шокувало, що все це настільки прудко та легко робила геть немолода жінка. Скільки б Амалії не було років, вона мала стільки кипучої енергії, що куди мені, молодій демониці, братися… Цікаво, в чому її секрет?

Я навіть починала розуміти той захват Бена, що він відчував перед жінкою. Можливо, вона дійсно того варта… Ну, не аж такого поклоніння, він, якщо чесно, занадто захопився, але як мінімум на повагу Амалія більш ніж заслужила.

Наставницею, правда, вона була не надто уважною, тільки й підкидала завдань, навіть не перевіряючи роботу. Я навіть здивувалась, коли, вкотре притягнувши їй порцію трав, почула:

– Все, сьогодні можете відпочивати. Візьміть там щось перекусити з Люсьєном. Бене, принеси мені чистої води, треба зробити компреси…

Ми з некромантом перезирнулись і вирішили більше не нариватися на додаткову роботу, а то теж робитимемо компреси замість того, щоб відпочити принаймні трішечки. Замість того, щоб шукати проблем собі на голову, втекли до будинку, перекусили черствим хлібом з салом, який принесли нам селяни (і часник, головне, поклали, ніби це проти демонів діє!).

Після їжі я планувала лягти і просто не ворушитись принаймні півгодини, але не тут-то було. Люсьєн простягнув руку і заявив:

– Побачення! Ти мені обіцяла.

– Яке ж ти нахабне! Може, краще завтра?

– Я так не думаю, – він заперечно похитав головою. – Ходімо, прогуляємось, тут мальовнича місцевість!

– Угу, – скривилась я. – Тільки населяють цю місцевість дурні та неприємні люди. А так дуже мальовнича, нічого не скажеш.

Люсьєн не приймав заперечень. Довелось спиратись об його руку, ясна річ, винятково для того, щоб можна було трішки розслабити спину, та йти.

Що ж, тут справді було гарно. Я роззиралась, розглядала кожну травинку і змигнути не встигла, як ми, купаючись в промінні вечірнього сонця, дісталися до лісу.

Судячи з усього, Люсьєн збирався йти саме сюди.

Можливо, вже прийшов час лякатися і кричати, що мені потрібна допомога, але я вирішила потримати свої емоції при собі. Подумаєш, поблукаємо лісом. Я не дарма навчалась, щоб боятись сутінок і усяких некромантів.

Тим паче, Люсьєн не поспішав вести мене вглиб, у хащі. Ми йшли по самому краю лісу, там, куди ще дотягувались останні промінчики сонячного світла, аж доки не спинились біля велетенського поваленого дубу. Мені аж шкода стало, що  таке могутнє дерево впало.

– Цікаво, що з ним трапилось? – спитала я невпевнено. – Не може ж просто так настільки величезний дуб взяти і повалитися… Це все не просто так.

– Ти права, зовсім не просто, – погодився Люсьєн. – Дивись, – він потягнув мене за руку, і, коли ми обійшли дерево кругом, вказав на його видерте з землею коріння.

Просто під ним красувався вже загашений портал.

Я вражено охнула. Хто б міг подумати, що Люсьєн приведе мене до прориву з Безодні до нашого світу, джерела, звідки вибралась демонічна віспа. Просто неймовірно!..