7 (4)

Подумки, звісно, я охарактеризувала селянина іншими словами, але яке це мало значення? Головне, що Люсьєнові погано, а я не могла дозволити йому хворіти. Ми, звісно, не найкращі друзі, але що я тут без нього взагалі робитиму? Одна, в глухому незрозумілому селі? Ще тільки не вистачало лишитись тут наодинці з Амалією і хворими бовдурами!

– Сиди тут, – звеліла я Люсьєнові, ніби він уже збирався кудись тікати, – я приведу Амалію. Мені потрібна одна секундочка… Хвилинка… Зараз! – я буквально випурхнула з кімнати, полишаючи його одного.

Амалія саме допомагала пацієнту підводитись. Біля неї вже товклися троє місцевих мешканців, напевне, тих, що спостерігали здалеку, доки тут була бійка.

Побачивши мене, вони злякано сахнулися.

– Не хвилюйтеся, вам не загрожує небезпека, – ласкаво, вкрадливо промовила Амалія, ніби гіпнотизуючи чоловіків своїм ніжним голосом. – Доведіть його додому та йдіть спати. А завтра зранку обов’язково за профілактичним зіллям.

Вони закивали. Не знаю, що саме зменшило опір місцевих мешканців, проте я була рада не чути чергової істерики.

Амалія дочекалась, доки вони відійдуть принаймні на кілька метрів, та повернулась до мене, запитально вигинаючи брови. Я зрозуміла, її цікавило, що саме привело мене сюди.

– Люсьєнові погано, – повідомила я похмуро. – Він сидить, геть блідий, і мені здається, що він теж підхопив демонічну віспу.

– Це неможливо. Цілителі і некроманти стійкі до…

– То подивіться самі, що з ним таке! – перебила я жінку.

Амалія струснула головою, ніби намагаючись перейти від стану цілительки, що змушена працювати з усілякими дурнями, тобто, звісно ж, вельмишановними представниками місцевого населення, до наставниці, підопічному якої стало жахливо погано. Вона моргнула кілька разів, а тоді кинулась за мною до будинку.

– Люсьєне, – звеліла Амалія ще з порогу, – анамнез.

– Та в порядку я, – скривився він. – Не дуже добре себе почуваю. Некромантська магічна нестабільність… Завжди дається складно. Але я досить добре собою володію. Скоро стане краще.

– Точно? – цілителька підійшла до нього впритул і притиснула холодну долоню до лоба, явно перевіряючи температуру. Тоді кивнула сама собі, взяла хлопця за підборіддя, змушуючи підняти голову, та зазирнула йому в обличчя, видивляючись щось. – Можливо, варто випити спеціальне стабілізаційне зілля?

– Та де ж я його візьму? – Люсьєн смикнув плечем. – Доведеться впоратись самому…

– Завтра Бен приїде, я попрошу його привезти зілля з собою. У мене є в особистих запасах. Тим паче, зараз ми неподалік від прориву. Ти, звісно, не демон і не якийсь перевертень, але це не найкращий час для того, щоб некроманту ходити без магічного контролю.

– Це правда, – погодився він. – Буду вам дуже вдячний.

Амалія відпустила його підборіддя і сама відступила на півкроку назад. Все ще схвильована, попри все, вона трималась досить стійко.

– Зараз, – твердо промовила жінка, – тобі треба відпочити. Тож лягайте спати. Обидва, і ти теж, Кіро, ти витратила чимало магії на них. Я ще піду, перевірю, чи нікому не стало погано. І не переживай. Тут жодних ознак демонічної віспи. Справді, звичайна некромантська магічна нестабільність.

Чомусь це не звучало втішно, але я все одно не пробувала її зупинити. Коли ж наставниця вийшла, зиркнула підозріло на Люсьєна і похмуро поцікавилась6

– Але ж ти не помираєш?

– На жаль, – розвів руками він, – тобі не світить позбутись боргу в вигляді побачення. Навіть якщо раптом моя некромантська персона відійде в інші світи раніше, аніж планувалось, я зможу повернутись звідти у вигляді привида і все одно вимагатиму своє.

Я не стрималась і обурено пирхнула.

– Геть дурне! Що ти мелеш?!

– Нічого. Лише говорю, що мені потрібна твоя взаємність, і я свого досягну. Нарешті я зустрів дівчину, яка мене не боїться! І це вже не кажучи про те, що вона має таку цікаву особливість. Хвіст! Цілительство! Паскудний характер! Від такого не відступають.

– Приб’ю.

– Як я вже говорив, це анітрохи тобі не допоможе. То що, – Люсьєн хитро глянув на мене, – погодишся завтра на побачення?

Я закотила очі.

– От тільки-но зеленів і думав, як втамувати свою некромантську магічну нестабільність, а тепер уже на побачення кличеш. Ну неймовірно нестабільний хлопець, просто якийсь жах!

– Просто я знаю, що твої поцілунки вплинуть на мене якрайкраще. Кохання зцілює кого завгодно!..

– Люсьєне! А раптом накинешся на мене і загризеш?

– Я не вовкулака, а ти – могутня бойова цілителька, яка зможе мене зупинити будь-якої миті, якщо знадобиться, – підморгнув він. – Та не переживай! Все буде добре, я тобі присягаюсь! М? – Люсьєн якось дуже дивно на мене зиркнув.

– Що це ти так дивишся?

– Це я роблю очі як у котика, аби в тебе був стимул повестися на них та погодитися сходити зі мною, куди кличу.

– От дурне, – зітхнула я. – Ну гаразд, гаразд. Завтра ввечері. Але сам думай, як зробити побачення тут таким, щоб воно мені хоч трошки сподобалось.