Розділ третій

Кіра

Я не спала всю ніч, намагаючись вигадати, що мені робити далі. Покликання цілителів уже ясною зорею освітило мій шлях, от тільки я геть не хотіла крокувати тією місячною доріжкою і підстрибом мчати до різноманітних хворих.

Ні, це все благородно та чудово, лікарська професія – одна з найшанованіших, але це не для мене. Я демониця! Мій батько – вогняний демон, моя мама – сніжна відьма, все таке прекрасне, бойове, абсолютно не цілительське!

Зрештою, хіба мало того, що я просто не хочу?

За ніч я трішки заспокоїлась, продумала свій наступний план та вирішила почати з найпростішої його віхи: поговорити з батьком.

Ректор він у мене, чи хто?..

Звісно, для цього треба було обрати правильну секунду. Я дочекалась, доки мама з татом сядуть зранку за стіл, тато відкусить перший шматок свого ранкового тосту і візьметься жувати, а тоді з максимально невинним виглядом повідомила:

– Тату, мені треба змінити результати розподілу. Мене запхали у цілительки, а я аж ніяк не можу цього робити. Це не моє покликання.

Батько вдавився своїм тостом і закашлявся. Спочатку, здавалось, просто крихта не туди потрапила, але він швидко розчервонівся, але коли мама спробувала постукати його по спині, зробив такі великі очі, що стало ясно: треба рятувати.

Прокляття, чому я не помовчала і не повідомила цю новину після того, як він ковтне той триклятий шматок хліба?

– Мам, не так! – я відсторонила її, не даючи зробити батькові ще гірше, та підскочила до нього, обхоплюючи зі спини руками. Міцно стиснула, почула одне гучне кахикання, а потім хрипке дихання батька вирівнялось.

Я відступила. Хвіст тата дрібно тремтів, і я задалась питанням, чи випадково не стала на нього ногою. Та й взагалі, батько виглядав нервово; він витер губи серветкою і вказав мені назад на стілець, пропонуючи сісти.

Перш ніж заговорити, він зробив ще кілька ковтків води, тоді важко зітхнув та промовив:

– Кірочко, в якому сенсі тобі треба змінити результати розподілу? Хіба він не мав визначити твоє покликання? Королівська комісія дуже детально дослідила твій дар.

З самого початку з моєю магією було не все гаразд. Коли я вступала до академії Торенвес, аби стати бакалавром магії, у мене не виявили чіткого напрямку стихійного дару. Це й не дивно, тому що батьки у мене мали протилежні сили, і вони змішались у мені. Якщо Тобіасові, моєму старшому братові, пощастило, і магічний компонент в нього був мамин, а раса – татова, то в мене взагалі вийшло бозна-що. Я потрапила у експериментальну студентську групу, провчилась чотири роки, але перед магістратурою нас вирішили нарешті розформувати.

Король підібрав найвидатніших магів, зібрав докупи повно винаходів і відправив всю цю зграю тестувати нас. Зібрали магічні показники, провели іспити… Майже всіх моїх однокурсників розподілили ще перед випуском. Осіб з невизначеним даром в академії Торенвес лишилось троє; ще підтягнулись студенти з інших університетів та академій, з’їхалися до столиці Альсорії, аби вже тут дізнатись, хто вони та яку мають силу.

Однак, здається, комісія дала збій.

– Тату, там явно щось не те. Вони так «детально» дослідили мій дар, що я опинилась серед цілителів. А знаєш, хто мій напарник? Некромант, тату. Люсьєном звати. Некромант! Маг смерті!..

– Я думаю, вона дуже доречна в цілительских питаннях, адже часто треба щось знезаразити, та й бувають хірургічні втручання, – зазначив батько. – Не варто так скептично ставитися до результатів розподілу, Кіро. Вони не такі вже й дурні, як тобі зараз може здаватись.

– Тату, ти сам в це віриш? Ну, яка з мене цілителька? Коротше, – я струснула головою, – це треба виправити. Ми ж в академії Торенвес! Твої підлеглі! Допоможи мені перевестися у іншу групу, будь ласка… я маю бути бойовою відьмою, ти ж знаєш! Ну хто, як не всесильний Есмонд де Р’єн, може допомогти? Я не хочу бігати за леді Амалією та підтирати комусь ніс! Як мене взагалі могли запхати до цілителів, це ж якась дурниця, з моїм-то характером!

Батько потер свою праву скроню пухнастим кінчиком хвоста.

– Люба, – обережно промовив він, – я знаю, що ти дуже хотіла стати бойовою відьмою.

Я напружилась. Зазвичай після таких слів йшло «але», і мені це не подобалось. Зовсім.

 – Та, розумієш, твоя мати – сніжна відьма. Я – вогняний демон…

– Жодних натяків на цілительство, – закивала я.

– Вогонь топить сніг, Кіро, – втрутилась мама, – і виходить вода.

– А вода, – підтвердив тато, – це цілительський дар, як нам всім відомо. Точніше, можлива схильність до нього…

Я не вірила своїм вухам.

– Ви хочете запевнити мене, що я справді цілителька? – перепитала я. – Та ну… Це якась дурниця. Бути такого не може. Коли б то я застосовувала цілительский дар на практиці?

– Ну, – батько потер груди рукою, – кілька хвилин тому, наприклад, коли мені допомагала, Кіро. Тож розподіл дуже правильний. І я не допомагатиму тобі відмовитись від власного покликання.

В мене аж в грудях похололо. Тобто, він всерйоз вважає, що мені призначено бути цілителькою і що це хороша ідея? Мій тато, який, між іншим, мав мене зараз підтримати?..