2 (2)

Люсьєн був таким самим байдужим, як і раніше. Я ж мало не вибухнула.

— Як відмінно?! Ми провалили завдання! — видихнула я. — Ми не назвали правильний діагноз!

Відьма опустила погляд на артефакт. Ознайомилась з тим, що відображав його маленький екранчик.

— Відмінно, — заявила вона. — По всіх пунктах. Йдіть, шукайте наставницю. У мене нема часу з вами возитися.

— Поясніть оцінку, — з натиском промовила я.

— Дівчино…

— Поясніть. Оцінку. А ти чого мовчиш? — я штурхнула ліктем Люсьєна. — Невже тебе все влаштовує?

— Бути відмінником приємно, — знизав плечима він.

Відьма посміхнулась йому так, як матері всміхаються милим слухняним діткам, втомлені після спілкування з іншим чадом.

Я штурхнула Люсьєна вдруге, вже сильніше. Він зиркнув на мене, гмикнув, пробурмотів щось собі під ніс, а тоді додав:

— Розшифровку оцінки хотілось би почути.

— Шановні, — кашлянула відьма, — хіба ви не бачите, що ви відбираєте в мене час? Тут черга.

Я озирнулась. За моєю спиною нікого не було.

— Тут нема черги.

— Отже, вона буде, якщо я кожному пояснюватиму, за що він отримав таку оцінку. Відмінно? Чудово… Геть!

Люсьєн важко зітхнув, а тоді нахилився вперед. Долоні вперлися в стільницю. Мені здалось, що від нього повіяло темною, небезпечною магією. Некромант!.. Знаходитись поруч з ними, коли вони розкривають свою силу на повну, дуже складно.

— Звісно, ви можете не пояснювати, та й черга, напевне, збереться, якщо ви будете так довго балакати — адже сваритись з нами, звісно, набагато швидша справа, аніж досягнути миру шляхом повідомлення бажаної інформації, — ласкаво почав він.

У мене від цього голосу аж мурашки побігли по шкірі.

Відьма стрімко спохмурніла. Здається, вона не звикла, що з нею можуть так говорити. Моє гучне обурення для жінки було набагато приємнішим.

— І, — продовжив Люсьєн, — поза всякими сумнівами, пояснювати оцінку “відмінно” не варто. Адже студенти зробили все правильно. Тож ми, як майбутні цілителі, візьмемо таку поведінку за приклад. По-перше, завжди робитимемо все так, як сьогодні… По-друге, нічого не пояснюватимемо, тому що пацієнтам тим паче не потрібно знати, на основі чого ми прийшли до якогось діагнозу і зробили ту чи іншу дію. Це ж все… Дурниці, правда?

Він розміявся.

Жінка спохмурніла ще сильніше.

— Ясна річ, — закінчив Люсьєн, — коли ви прийдете до нас лікуватися, ми теж застосуємо саме ці прогресивні методики. Думаю, тепер, Кіро, можна йти шукати наставника.

Він випростався, проте хмара небезпечної енергії нікуди не поділась. Хлопець тим часом простягнув мені руку, і я стиснула його долоню, не розуміючи, що він взагалі робить.

Люсьєн навіть встиг відступити на метр від стола — а хмара магії продовжувала висіти над жінкою! — коли відьма-розподільниця вигукнула:

— Стійте!

— М? — ми повернулись водночас.

— Гаразд, — здалась вона. — Якщо вам вже так конче необхідно, щоб вас похвалили, я можу повідомити цю інформацію! Все одно в черзі нема нікого.

Це ж треба! Вона здатна помічати очевидне!

— Відгук від родичів пацієнта: впорались на відмінно. Викрили обман. Магічний перегляд застосування сили до хворого: нічого не за призначенням.

— Взагалі нічого! — вигукнула обурено я.

— Необхідне лікування, — провадила далі відьма, — виконане повністю. Пацієнт перейшов в категорію “здоровий”. Крім того, — продовжила вона переглядати магічний протокол, — було надано коректне пояснення своїх дій пацієнту.

— А медична етика? — геть вбито поцікавилась я.

Було вже очевидно, що змінити оцінку на “незадовільно” не вдасться жодним чином.

— Виходячи з протоколу, ви дотримались її… В максимально можливій мірі, враховуючи ситуацію.

Відьма переможно посміхнулась. Я відповіла їй нищівним поглядом.

— Ви робите велику помилку, — прошипіла я, — направляючи на цілительский факультет тих, хто не хоче там бути. Вам потім у цих людей ще лікуватися!

— Сімнадцятий кабінет, — повідомила відьма тим часом, — ваша наставниця чекає на вас там.

Я пробурмотіла кілька лайливих фраз собі під ніс, але вони, ясна річ, не справили на жінку жодного враження. Тож, хотіли ми з Люсьєном того чи ні, довелось йти на пошуки потрібного кабінету.

— Це все ти, — я все ж не стрималась від звинувачень. — Ти його викрив! Ти йому щось пояснював! Спеціально, чи що?

— Ясна річ, ні! Це взагалі некоректне завдання, — буркнув Люсьєн.

— І некоректна оцінка! І некоректне виконання домовленості! Не піду я з тобою на побачення.

— Підеш. Я зробив те, що обіцяв.

— Ти!.. — я обурено фиркнула. — Паскудник. Тобі це побачення не сподобається. Буде незадовільним, втямив? Замість оцінки.