Розділ дев’ятий. Священика замовляли?

Зробивши вигляд, ніби цієї розмови і не було, я просто ігноруючи сором взяла штані, натягла їх на себе, повернулася до нього спиною, зняла піжамний светр і одягла в'язаний. Переодягатися при батькові моєї майбутньої дитини здавалося не такою бентежною дією, як продовжувати розвивати ту тему. Так, схоже я не просто дивна, у мене насправді поїхав дах.

– Нумо, пропоную якомога швидше піти до дітей. Все ж таки цікаво, чому вони так і не прийшли.

– А може, ще побудемо тільки вдвох?

– Та й куди пішла К’яра, – продовжувала говорити про що завгодно, тільки не про ту ситуацію.

– Тобі соромно? – озвучив здогад один тугодум.

– Слухай, ти натяків не розумієш? – не витримую і повертаюсь до нього обличчя.

– Ой… Ти вся червона.

– Ти можеш нарешті заспокоїтись та закрити цю тему?

– Що ж тебе так збентежило? Моє невисловлене зізнання у коханні? Або те, що ти мене...

Не даючи йому закінчити речення, закриваю його рота двома руками – щоб напевно – і тихо, але чітко, промовляю:

– Я в тебе нічого не питала, ти мені нічого не відповів. Це зрозуміло?

Корнелій моргнув і поцілував внутрішню частину моєї долоні, через що я зверескнула і відстрибнула якомога далі.

– Гей! Ти що коїш?

– Ти ж знаєш, що сказанного не повернеш? Будь ласкава не вдавати, що не чула мене, особливо якщо це важливо.

– Про що ти?

– Мілано.

– Що?

– Я поважаю тебе і твої рішення, так будь добра і ти поважай мене. Ти мені подобаєшся… Ні, я люблю тебе і ти мене… хвилюєш. Не насміхайся з мене через мої почуття і не жартуй з цього приводу. Не ігноруй мене, будь ласка.

– Добре, гаразд. Просто не потрібно це робити так несподівано.

– Домовилися. І якщо ти так цього вже так сильно хочеш, давай знайдемо інших, щоб ти могла дізнатися, чому діти до тебе вчора так і не прийшли.

Нічого собі… Ми змогли не лише нормально поговорити, а й швидко дійти згоди. Це дуже круто, мені подобається. Сподіваюся ми й надалі зможемо таке провертати.

Тепла рука стискала мою, а її власник ішов поруч, намагаючись підлаштуватися під мій темп. Від такої уважності мені стало незручно за свою нещодавну поведінку. Та й незручно, що Кор намагається зміниться на краще, а я стою на місці. Потрібно виправлятися, бо це не справа.

Насолоджуючись тишею, ми повільним спокійним кроком йшли до вітальні, де зазвичай засідає наша компанія. Навіть дивно, що прислуги тут за весь час правління К’яри так і не з'явилося, безліч предметів розкоші було прибрано або продано, але так навіть затишніше. Після сходження на престол тітонька звільнила всіх, хто працював на Закіра, самого чоловіка вона відправила в гірську в'язницю, щоб я з ним випадково більше не зустрічалася. Люди самої тітоньки ховалися, тож зустріти її працівників дуже складно.

Корнелій зупинився біля дверей, змушуючи мене зробити те саме. Чому він занервував? Зате з спітнілої руки легше витягнути руку, нехай і робиться це без особливого бажання.

– Щось трапилося?

– Га?

– Що за цими дверима?

– А що має бути?

– Корнелію, давай без цього. Секрети ще нідочого хорошого нас не приводили.

– Гаразд, краще буде, якщо я зізнаюся, ніж ти про це сама дізнаєшся від когось.

– Такі слова завжди насторожують, але ти маєш рацію. Я готова й уважно слухаю тебе.

– Справа в тому що…

– Ну?

– Дівчатка і Конан не прийшли з моєї вини.

– В сенсі?

– Я сказав їм, що якщо вони прийдуть, то завтра їх забере Дінар.

– Корнелій… Ти… молодець, що зізнався… Я постараюся на тебе за це не злиться і не читати нотацій, але…

– Я більше не робитиму так.

– Чудово, – посміхнулася і пошмагала його по волоссю. – Ти швидко вчишся.

– Мені здається, чи ти сприймаєш мене як вихованця, а не чоловіка?

– Хто знає, – таємниче підморгнула і відчинила двері.

Нікого… Як так? Куди вони всі пішли? Щось тут не чисто.

– Корнелій?

– Я тут не причому.

– Впевнений?

– Звичайно. Ми весь ранок були разом. Коли б я встиг?

– Знаєш, ти, наскільки мені відомо, дуже винахідливий.

– Мілано, я тут дійсно не при справах.

– Гаразд, тоді пішли до їдальні. Якщо їх немає тут, вони можуть бути просто в іншому місці.

– Чому саме їдальня?

– Тому що.

Так, озвучений аргумент прямо-таки залізний, але деталі пояснювати довго. Вибір впав саме на місце трапези з кількох причин: по-перше, зараз ранок, а це означає, що саме час для сніданку, по-друге, ми якщо сидимо не в вітальні, то тоді наше місце збору – їдальня.

– Так… А це вже насторожує, – прокоментувала ситуацію, коли й у їдальні нікого не виявила. – Пропоную розділитись та продовжити пошуки.

– Ні.

– Що означає твоє «ні»?

– Я піду з тобою.

– Але якщо ми шукатимемо окремо, радіус пошуків збільшиться і ми раніше їх знайдемо.

– При цьому є дуже великий ризик, що ти знову кудись зникнеш і повернешся лише за кілька місяців.

– Не перебільшуй.

– Давай не будемо сваритися.

– Ти так кажеш, ніби я цього хочу.

– Виходить, що так.

Схоже, що щастя від звичайних розмов було короткочасним. І ось знову ці перепалки, непорозуміння, ми знову не можемо порозумітися. Невже так завжди буде? А чи зможу я так з ним спілкуватися все життя?

– Гаразд, зараз це не так важливо, – закусивши губу і стримуючи сльози образи, змінила тему, – давай краще швидше знайдемо інших.

– Добре.

Я йшла попереду, Корнелій трохи позаду, але намагався не сильно відставати. Чоловік уже не намагався йти поряд. Вважає це непотрібним? Від цього образа лише більше, але треба заспокоїтись. По-перше, ні в якому разі не можна показувати слабкість перед опонентом, а по-друге, всі мешканці замку наче вимерли. Ми обшукали кожен куточок, але ніде не було драконів, дівчаток або К’яри. На думку спало одне божевільне припущення, але воно зараз здається до неймовірного реалістичним…