Розділ четвертий. Так собі психолог Мілана

Побиті чоловіки сиділи по різні боки столу, гнівно зиркаючи один на одного. Корнелій прикладав лід до лівого ока, а Вільгельм до щелепи.

– Тобто ви стверджуєте, що Мілана мені збрехала і вона не збирається виходити за нього заміж?

– Чому? Це легко здійснити.

– Заспокойся, опудало! – штовхнула брата в ногу кронпринцеса Вольфрама. – Ти мені ще живий потрібен, дурню.

– Корнеліє, ти навіщо на нього накинувся? – замість мене запитала К’яра.

– Він перший почав.

– Що почав?

– Неважливо.

– Він тут до чого? Це я винна, – звернула на себе увагу рогоносця. – І взагалі, з якого то дива тебе це хвилює?

– Мілано, помовчи, будь ласка, – Аріане не дала мені продовжити суперечку. – Ми все з'ясували? Будь ласкавий, зніми прокляття з Вільгельма.

– Яке прокляття?

Це ми дивувалися, а Кор все чудово розумів, але здавати позиції не збирався. Він взагалі дивився в інший бік, уникаючи погляду Міс Ідеал.

– Або ти знімаєш його, або я розповім декому історію, яку ти хотів би приховати.

– Не можу.

– Корнелію.

– Воно імпульсивне, тож я не знаю, як його зняти. Не знаю, і не хочу.

– Ти розумієш, що це міжнародний конфлікт?

– Це смертельне прокляття? – зважилася все ж таки уточнити, а не перевіряти самій. Як сказала Лілая, сили мені краще не використати. Богиня стверджує, що через особливості моєї магії, вона виснажує мене і це може стати причиною моєї смерті під час пологів.

– Так. Цей дурень зробив так, що вода не насичуватиме Вільгельма. Якщо він це не виправить, мого брата чекає болісна смерть від зневоднення.

Ну, якщо Кор не може, то можливо, що в мене вийде. Точніше не в мене, а в малюка.

– Мілано, ні, – зрозуміла хід моїх думок тітонька.

– То це ж не зовсім моя магія.

Усі зацікавлено спостерігали за нами. Поки К’яра підбирала слова, щоб заперечити моїм діям та відвадити від ідеї, я плавним кроком стала за спиною Вільгельма і поклала руки йому на плечі. Корнелій напружився.

– Що ти робиш? – запитав рогоносець.

– Виправляю твою помилку, – пояснюю, заплющуючи очі. – Чесно, я не зовсім розумію, як це робиться, але це й не обов'язково. Ви всі і так знаєте, що я вагітна.

– Що? – підстрибнув «пацієнт».

– Не сіпайся. Так от, якби не ця дитина, то цілком імовірно, що я була б мертва. Скажу наперед, дехто даремно намагався. Його прокляття все ж таки розповсюдилося на мене.

Мені навіть не треба було розплющувати очі, щоб побачити зляканий вираз обличчя Кора. Зараз важливіше очистити чоловіка від прокляття… Гм… Якщо тяжкість від його тіла не відчувається, це означає, що прокляття знято?

– Все? – запитання адресувалося Аріане.

– Так, – розгублено відповіла дівчина.

– Чудово! – грюкнула в долоні і звернулася до зеленоокого шатену. – Чому ти такий здивований? Про те, що від твого прокляття ти мене не вберіг, я вже говорила.

– Схоже ми багато чого пропустили, – Вільгельм здивовано почухав голову.

– Отже, пані та панове, у мені наразі перебуває не лише єдиний законний спадкоємець Ауруму, що носить титул Святого, але й єдиний власник магії очищення за останні п'ятсот років.

– Мені треба випити та переспати з цією новиною, – винесла вердикт колишня наречена батька моєї дитини.

– Я б склала тобі компанію, але мені не можна. Щоб не звабляться, піду до своєї кімнати.

Якщо чесно, то я збрехала з приводу кімнати. Мій шлях лежав до дівчат, Кона та Артура. Знаючи Корнелія, і ворожкою бути не потрібно, щоб зрозуміти, що чоловік незабаром сам заявиться на мою території зі своїми темами для обговорень, а зустрінуться з ним у мене, ти паче відповідати на його питання та сваритися,  поки що бажання немає. Нехай шукає, не завжди ж йому все на блюдечку з блакитною облямівкою має діставатися. Якраз доти, доки він мене знайде, може вирішу, що я думаю стосовно цієї ситуації. Так, відомо наразі небагато, але те, що він причетний до безлічі вбивств, не дає мені спокою. Ні, головою я розумію, що якби він цього не зробив, то постраждала б не тільки я, але все одно… Бути тією, заради якої хтось готовий убити, трохи страшно. Почуття зараз змішані, навіть не знаю, з чого почати, щоб розплутати цей клубок.

– Ой, а ви вже все? – запитала Белінда, побачивши мене біля вхідних дверей.

– Важлива частина закінчилася, відтепер я вся ваша.

– Ура! – заволав Кон і побіг мені назустріч.

– Стопе! – перехопила його Веста і смикнула на себе. Врешті-решт, вони лежали бутербродиком.

– Фу! – прокоментував їхню позу драконятко і поквапився підвестися. – Вибач, але ми з тобою не пара. Ти не в моєму смаку.

– Та здався ти мені! – закричала дівчина, швидко підвестися і знову штовхнула хлопчика. – Ти теж мені не подобаєшся.

Сестри принцеси просто продовжували займатися своїми справами, а Артур із усмішкою спостерігав за перепалкою дітей. До нього я підійшла, сідаючи поруч.

– Чому ти їх не зупиняєш?

– Тому ж, чому й ти. Вони ж насправді не сваряться.

– Ну, ми з сестрою теж у дитинстві так спілкувалися, і нам не дуже подобалося, коли хтось ліз у наші взаємовідносини.

– Оу! То ти не бачиш того, що бачу я.

– Ти про що?

Дракон хіхікнув, але на запитання не відповів.

– Чого з К’ярою не залишилася? Так сильно не хочеш перебувати поряд із Корнелієм?

– Відколи це тебе почали цікавити мої почуття та думки? Хіба не ви всі зараз хочете змусити мене поступитися? Навіть із Кором змовилися.

– Коли це? Я тут точно ні до чого. Це твій вибір і я не маю права на нього впливати без твого дозволу. А щодо інших… Вони просто за тебе переживають.

– Мілано, ти справді не зміниш свого рішення? – зважилася втрутитися в нашу розмову Лілі.

– Слухайте, я не тендітна ваза і в змозі виносити дитину. Перестаньте марно хвилюватися, все буде добре.

– Мамо, а тобі не буде важко? –запитав Кон.