Розділ третій. Наречений на кілька хвилин

– Гаразд, – здивувала Корнелія, – ти можеш залишатися. Які б не були між нами стосунки, ти є і будеш батьком нашої дитини. Тільки запам'ятай: це останній твій шанс.

– Чому ти вирішила змінити думку?

– А я її змінювала? Між нами вже не буде стосунків, я проти весілля. Тепер ми просто батьки спільної дитини – ні більше, ні менше.

Кор про щось задумався, тому він продовжував стояти на тому ж місці, я ж у свою чергу пішла далі стежкою. Вже повільно, не поспішаючи і дихаючи повними грудьми.

Навіть якось швидко чоловік схаменувся і наздогнав мене. А шкода, так добре без усіх цих розмов: тільки земля, вітерець, сонечко та спокій.

– Ти не голодна?

– А кошик мені, на твою думку, навіщо?

– Ти не хочеш їсти з усіма?

– Іноді і мені хочеться побути на самоті, поміркувати про своє і насолодитися тишею.

– І куди ми йдемо?

– Ти натяків не розумієш, так?

– Якщо ти про те, щоб я залишив тебе, то ні. Бракувало, щоб ти ще якось покалічилася убо втрапила в якусь халепу.

– Ну, я ж якось жила дев'ятнадцять років без твого нагляду. Будь гарним хлопчиком, звільни простір.

– Тобі нагадати, що тільки за літо ти не потонула двічі?

Так, одного разу зрозуміло – він мене врятував, а про другий як дізнався? Свідками того, як я впала в море, були тільки Артур і пірати. Отже, вони всі у змові... Зрадники об’єдналися задля досягнення спільної мети.

– Іди-но ти до своїх спільників, не псуй мені настрій. Нічого зі мною не станеться за годинку-другу.

– Ти примудрилася за кілька хвилин після нашої розлуки стати полонянкою дракона.

– Ну я ж тут ні до чого. Він сам мене викрав, навіть без мого дозволу.

– Але це сталося з тобою, поки ти була на самоті.

– Боже, який ти душила! Чим же ти мені сподобався, га? З тобою ж неможливо нормально розмовляти!

– Сподобався?

– Це не означає, що подобаєшся зараз, тому не тішся марною надією. І врахуй, що їжі я взяла тільки на нас двох.

– То ти здогадувалась, що я приєднаюся до тебе?

– Ти про що? – награно здивувалася і показала на свій живіт. – Порції розраховані на мене та його… чи її.

– А якщо двійнята?

– П'ятірнята! З чого б бути двійнятам?

– Ну, а раптом?

– Корнелію, я тебе колись придушу!

– За що?

– Стули пельку і йди мовчки, бо я зараз передумаю.

Ми мовчки дійшли до альтанки. Дорогою чоловік забрав у мене кошик, пояснюючи це тим, що мені не можна тяжке носити. Милий мій, ти ще не бачив, як я речі з гуртожитку додому везла. Там баула була зростом зі мною. Мені грошей на таксі було шкода (якщо в мене вони тоді взагалі були), от я і уявила себе суперменом. Слава Богу, ціла, здорова та спину не надірвала.

– Сідай на лаву, горе ти цибулеве, – посміхаюся і вказую на посадкове місце.

Відібравши у чоловіка свій кошик, я почала діставати свій скарб: бутерброди, фляжку з чаєм, фрукти, відварені овочі. Салати і щось серйозніше взяти з собою не вийшло, тому що все одно не донесла б.

– Тримай, – вручаю йому один із бутербродів, і сідаю прямо навпроти.

Наливне яблучко вабило та спокушало, але на голодний шлунок не рекомендується. Взявши в одну руку відварену картоплю, а в іншу скибочку шинки, із задоволенням відкушую по черзі то один продукт, то інший, і протяжно стогну від задоволення.

Кор, здається, хотів щось сказати з цього приводу, але вирішив промовчати. Молодчинко, за розумного зійдеш. Ну, тобто, він розумний, але не завжди.

– Слухай, а тобі не страшно?

– Ми вже все обговорили.

– Я не про це. Тобі не страшно ставати матір'ю? Це ж така відповідальність, труднощі, незворотні зміни. Дитина – це назавжди. Ти будеш відповідальна за те, якою людиною вона стане.

Я… Не ми? А може, немає сенсу в моїх спробах пробудити в ньому батьківські інстинкти?

– Мілано?

– Якщо чесно, то страшно. І розумію, що це буде важко. Попереду безліч безсонних ночей, сварок, істерик, зубів, що ріжуться, кольок, брудних підгузників, але я вірю в те, що в мене все вийде. Так, дати гарантії про те, що все буде ідеально, я не можу, але хто мені забороняє намагатися стати доброю матір'ю? До речі, батьківство – це не тільки сльози, а й щасливі моменти: перше слово, перший крок, безліч кумедних ситуацій.

– Ти намагаєшся мене в чомусь переконати?

– Навіщо мені це? Ти запитав – я відповіла.

Батько моєї дитини про щось задумався, тому не звертаючи на нього уваги одна вагітняшка з непомітним животиком продовжила свій сніданок.

– Я люблю тебе, – без попереджень випалив Кор, змусивши мене подавитися.

Намагаючись відкашлятися і зрозуміти, що це було, я навіть не помітила, як цей лис наблизився надто близько і схвильовано блимав перед очима.

– Заспокойся, я не порцелянова, – зі сльозами відкрила флягу і ковтнула чаю.

– Може підемо до лікаря?

– Повторюю: заспокойся, тут порцелянових ляльок немає. Я просто вдавилася, таке буває з людьми. Ти краще скажи, що це було.

– Про що ти?

– Не прикидайся дурником. Ти чудово розумієш про що я.

– Ти про освідчення у коханні?

– Брехати не добре, Корнелію. Побережи мою нервову систему, хоча б коли я їм.

– З чого ти взяла, що я брешу? Це мої справжні почуття до тебе.

Невже знову? Що за кругообіг, з якого не вибратися? Ми це все вже проходили: прояв щирого кохання, сварки, конкуренти, перешкоди та болісне розлучення, яке знову змінять прояви кохання. Мені боляче щоразу через це проходити, боляче збирати своє серце по шматках, щоб знову віддати його і зрештою знову підбирати крихітні деталі під його ногами. Не хочу так більше… не можу.

– Я вважатиму, що нічого не чула. Будь ласкавий також забути цю ситуацію.

– Але я справді тебе люблю!

– Давай не розвиватимемо цієї теми. Будь ласка.

– Мілано!

– Не забудь кошик, як доїш. Я піду назад, щось почало холоднішати. Смачного.