Розділ другий. Татко качає права

– Гаразд, кажи. Я тебе слухаю. Чому ти такий здивований? Краще поспішай, а то я справді втомилася.

– Мілано.

– Корнелію.

– Ти справді збираєшся померти?

– Які ви тут всі забобонні.

– Мілано.

– У тебе платівку заїло? Якщо це все, то можеш іти.

Я демонстративно підійшла до ліжка, зняла кардиган і пішла у бік ванної кімнати. Благо тут вона у вільному доступі, жодних таємних дверей та кімнат.

– Ти справді збираєшся це зробити? Померти під час пологів. – шатен схопив мене за руку, не пускаючи в «притулок».

– По-перше, відпусти. Мені боляче. По-друге, тебе це не стосується. Все? Ах, ні! По-третє, я сильніша, ніж ви думаєте.

– Тобі треба перервати вагітність.

– Ні.

– Я батько дитини і також маю право вирішувати її майбутнє.

Боже, як мені хотілося почути ці слова кілька місяців тому. Вибач, любий, але ти спізнився. Хоча навіть скажи він мені це раніше, я все одно не послухала б.

– Пам'ятається мені, ти казав, що не можеш бути батьком, тож іди, «не батько», качати права на інше місце. До речі, куди ти свої обладунки подів?

Він відпустив мою руку, але не схоже, що збирався йти. Раз так хоче, нехай посидить тут, почекає, але від цього все одно нічого не зміниться.

Зайшовши у ванну, я щільно зачинила двері, підперла її стільцем і роздяглася до гола. Правду кажучи я і сама боюся, але дитини позбуватися все одно не збираюся. На четвертому місяці плід вже розміром зі зливу, у нього закладені вже всі органи, скелет починає окостиняється, та й серце активно працює. Це ж вбивство. Невже у місцевих із цього приводу інші погляди?

Я сподіваюся, що всі ці пророцтва дійсно є лише марними забобонами. Мені страшно вмирати, страшно зустріти свій сумним кінець у  дев'ятнадцять років. Хоча під час пологів мені вже має бути двадцять. Також мене лякає подальша доля новонародженого, адже надто багато впаде на його плечі. А раптом не буде кому йому допомогти?

Сльоза скотилася по обличчю і впала у воду, тим самим висмикнувши з роздумів. Я стерла її слід і залізла у ванну. Якщо дам волю почуттям, чи не почує мене Кор? А якщо ще хтось прийшов, і вони почують мої ридання? Потрібно було випровадити його та забарикадувати двері, щоб ніхто не зайшов.

Якщо хоч хтось почує, мені не вдасться відстояти свої переконання. У жодному разі не можна цього допустити. Обхопивши і притиснувши до грудей коліна однією рукою, я прикусила другу трохи нижче за великий палець і стала тихенько плакати. Мені потрібно випустити емоції, щоб одного невдалого дня не вибухнути і не наговорити зайвого.

Коли вода почала остигати, я закінчила свою маленьку драму, швиденько змила з себе піт і бруд цього дня й одягла плюшеву піжаму. Начебто інший світ, магія, замки, а деякі блага можна отримати просто заплативши та описавши товар.

Відчиняю двері, а біля неї вмостився шатен. Причому вигляд у нього був побитий. Це що ж таке сталося, що він у такому розпачі?

– Ти з Артуром побився? Навіть якщо так, знайди собі інше місце для лікування его.

Корнелій підняв свої зелені очі, сповнені жалю і невідривно дивився на мене.

– Та що сталося?

– Мілано.

– Гаразд, назви ти мене іншим ім'ям, я була б зла, а так терпимо. То чому ти досі тут?

– Ти часто так робиш?

– Як?

– Закриваєшся у ванній і ридаєш.

Так він все ж таки чув…

– Я ногу вдарила.

– Тільки не бреши, будь ласка.

– Чого б мені брехати? Та й яка тобі справа? З якого часу тебе турбують мої почуття?

– Мілано.

– Корнелію, клянусь богом, що виставлю тебе за двері і більше ніколи не впускатиму в свою кімнату якщо ти ще раз назвеш моє ім'я і просто замовкнеш.

– Будь ласка, не роби цього. Не залишай мене.

– Не треба мені тут, ти перший мене покинув. І зауваж, це не в мене тисяча й один наречений.

– Чому ти так вчиняэш? Тобі все одно на К’яру, на дівчаток, на мене…

– Вибач, але в цьому переліку справді є зайвий. Не сперечаюся, колись ти мені подобався, але після того, як ти зі мною обійшовся... Пробач, але у свої багатокутники грай без мене.

– Мілано, ти настільки безсердечна?

– Все, йди скиглити в інше місце, – хапаю його за плече і намагаюся потягнути, щоб він підвівся. Цей гад навіть з місця не зрушив. Гаразд, мені важке тягати не можна, але ж Артуру можна. Якщо дракон відмовиться, у мене завжди є бойова тітонька.

Хапаюся за ручку, а він навалюється на двері.

– Козел луговий, – не стримуюсь і повертаюсь до нього обличчям. – Що за звичка мене затискати, коли ніхто не бачить?

– А ти хочеш, щоб я це робив, коли ми не самі?

– Я хочу, щоб ти від мене відстав.

– Чому ти плакала?

– Яка тобі різниця, га? Збирай речі, бери Кіліана під пахву і шуруй до Аргентуму. За дівчатками Дінар нехай сам приїжджає, я тобі не довірю їх.

– Не поводься як дитина.

– Корнелію, що ти від мене хочеш? Хіба не ти хотів обірвати усі зв'язки та мінімізувати спілкування?

– Я такого не казав.

– Так? Тоді я не так зрозуміла твою втечу без пояснень та ігнорування моїх листів. Гаразд, здивуй мене. Хоча знаєш, мені здається, що зараз я почую замість причини ім'я твоєї чергової нареченої. Чого мовчиш? Нема що відповісти?

– Тобі не потрібна влада.

– А це тут до чого?

– Якщо ми з тобою одружимося, розпочнеться чергова політична гра, участь у якій ти брати точно не захочеш.

– А ти мене запитав? Хто дав тобі право вирішувати за мене? Спочатку ти виправдовувався прокляттям, від якого мене врятував зовсім наша дитина, а потім ти покинув мене, як тільки дізнався що я вагітна. Тепер ти вимагаєш, щоб я позбулася мого малюка.

– Якщо так хочеш, ми одружимося і заведемо іншу дитину.

– Ти нормальний? Усередині мене зараз знаходиться маленьке життя, маленька людина розміром зі сливку, а ти мені пропонуєш його позбутися, щоб пізніше зачати іншу дитину? Тебе в дитинстві головою вниз не кидали?