Танька – Кропива.

Таньку Крапівіну всі з дитинства називали Кропива і ніяк інакше. Ось із того золотого дитинства й мала Танька мрію, щоб хоч раз, хоч хтось, її назвав ласкаво і красиво. Ще в найніжнішому віці вона закохалася в казку "Біляночка та Розочка" і страждала від несправедливості буття, тому що доля приготувала їй такі нестерпні випробування – бути Кропивою.

На Біляночку вона ніяк не походила, бо була чорнява, а ось Розочка – це інша справа. А тут – Кропива! Ну що це за лагідне прізвисько для ніжної та делікатної дівчини? 

У молодших класах заповзятлива панночка ще не чула вислів, що кожен сам коваль свого щастя, проте саме так і вирішила діяти. Танька запланувала шляхом культивації перетворитися з Кропиви на Розочку.

Що це ще за культивація, спитаєте ви? Ну так, слово красиве й загадкове. Дівчина ж надала йому свого значення. Щось на кшталт того, що це – насадження оточенню потрібної думки і ретельне доглядання за тим, щоб почули, міцно-міцно запам'ятали, та ніколи не забували, що ця дівчинка – Тетяна Крапівіна – відгукується лише на прізвисько Розочка. Тож називати її Кропивою, загрожує дрібними, але болючими неприємностями тому, хто наважиться зробити цю помилку. 

– Запам'ятай, – повчально говорила вона черговому однокласнику, який вчинив цю обурливу провину, – ніякої Кропиви тут немає! – І для вірності запам'ятовування випадково виливала йому на голову компот (або ганчіркою для дошки допомагала старанно витерти обличчя, або... Та цих "або" було безліч разів).

Називати себе Розочка, Танька вимагала не лише у школі, а й удома. Батьки, спочатку роздратовані її впертістю, поступово змирилися. Тато, колишній військовий, як і раніше, іноді називав її Кропива, але тільки коли Танька була поза полем зору. Мама, втомлена від щоденних суперечок про ім'я, здалася першою, одного разу закликаючи доньку на обід ніжним "Розочко, мила, йди їсти!". Танька, стримуючи тріумфальний крик, поступливо помчала на милий серцю заклик. 

Вона завжди носила рожеві стрічки у волоссі, малювала рожеві квіти на зошитах, а її улюблений колір звісно був... рожевим.

З часом всі навколо справді помітили зміни в розбишакуватій Таньці: вона стала жіночнішою, м'якшою, навіть її риси обличчя здавались ніжнішими і витонченішими. Так і жили, поки не настали великі зміни в житті Тетяни.

У новій школі, куди вона перейшла разом із кількома однокласниками, які вирішили продовжити середню освіту, не всі були готові змиритися з таким незвичним ім'ям новенької.

У цьому класі діяли свої правила ієрархії, і Танька зіткнулась із серйозними випробуваннями. Лідер і хуліган, відомий під прізвиськом Джміль, почувши, як подружка з колишньої школи назвала її звичним прізвиськом, реготав довго. Потім він авторитетно заявив, що: «Кропива і Розочка – це дві абсолютно різні особистості, і жодні культації не змінять справжню сутність Таньки. Адже чорний ніколи не стане рожевим, а колючка колючці навіть не сестра, тому що квітка бур’яну не товаришка» (збережено стиль та орфографію Джмеля).

Хлопець був переконаний, що Розочка – це лише маскування, за яким ховається шкідлива та підступна Кропива.

Він постійно дражнив Таньку, називаючи її невдалою культацією, яка не здатна перетворити спориш на орхідею. Джміль публічно сміявся з неї і постійно зачіпав.

Танька, у розпачі, намагалася довести свою відданість повітряно-жіночному образу, але Джміль все одно знаходив способи повернути її до кропив'яної сутності. Так вони воювали майже весь навчальний рік, і одного разу після чергової атаки Джмеля, Танька не витримала. Всередині неї закипіла злість і запекла образа.

І в цей момент вона раптом зрозуміла, що Джміль частково мав рацію: Кропива завжди буде в ній, як частина її, як друга сутність. Тому, не відчуваючи жодних докорів совісті, вона за старою, ще дитячою звичкою, з усієї сили огріла своєю сумкою Джмеля по спині. Та так, що той мало не проїхався носом по підлозі класу.

Тож останні дні навчального року Танька була справжньою Кропивою. Вона більше не намагалася втішити своє его, чекаючи лагідних слів та ніжних звернень. Вона була тією, хто вона є, і була горда цим. Танька більше не виливала на кривдників компот, їй це було не потрібно. Та й не дитина вона уже давно.

Дівчина інакше змушувала їх поважати себе та свою індивідуальність. На дуже превеликий жаль, вона перестала бути Розочкою, а стала просто Танькою – дівчиною з сильним характером та неповторною особистістю. Вона була тією, хто вона є, і не потребувала чужої оцінки свого характеру. І це було чудово!

Така щаслива дівчина й пішла на канікули.

А на свято першого вересня, учениця вже випускного класу Танька, з'явилася вже зовсім іншою людиною. У минулому залишилися рожеві бантики та рожеві кофтинки. До однокласників, що зібралися невеликою купкою, гордою ходою пливла... лебідь? Принцеса? Королева?

Хлопці, з відкритими ротами і майже протираючи очі від подиву, витріщалися на Тетяну. Ця красуня просто не могла бути їхньою однокласницею. Особливо вражений появою своєї “недружайки” був Джміль. Він саме розповідав щось веселе своєму другу і сам сміявся. Побачивши, що його однокласники дивно притихли, він рвучко обернувся і захлинувся сміхом. Круглі від здивування очі ошелешено втупилися в Тетяну. 

Дівчина, одягнена в яскраво-червону блузку і строгий чорний костюм, раптом набула дуже привабливої фігури. І звідки, скажіть хоча б хто-небудь, у неї раптом з'явилися такі напрочуд розвинені груди? А те, що нижче за талію, взагалі поза конкуренцією.

Чорне волосся заплетене в хитромудру косу, яка короною обвила витончену голівку дівчини. Червона стрічка, вплетена в зачіску, підкреслювала і відтіняла чорноту блискучого волосся.

І Джміль пропав. Та що там пропав? Він просто загинув. Або загине, якщо ця красуня прямо зараз не зверне на нього уваги.

Тому хлопець, не гірше від дитсадкового малюка, поколупав носком новенького кросівка асфальт і тицьнув у руки Тетяни свій букет. І не важливо, що він приніс його для вчительки.