Епілог

Епілог

Минуло п’ять років...

– Сонечко, я взагалі не знаю, як ти все встигаєш, – мовила Женя, розглядаючи приголомшливий ескіз фотозони для нового івенту.

– Просто вночі малеча захотіла їсти і влаштувала мамі нічний напад на холодильник, а далі я не могла заснути та усе швиденько намалювала, – усміхаючись відповіла Софія, погладжуючи свій животик.

– А де мій похресник? – запитала Євгенія.

– Гордій з дідусем пішли до зоопарку. Незабаром мають повернутися. Сьогодні ж четвер – чоловічий день, – закотила очі Соня.

Ім’я для племінника обирала Марійка. Вирішили хлопчику дати таке ім’я, якого не було у родині, щоб не образити нікого з дідусів. Хрещеними обрали Євгенію, яка нікому б не віддала цю роль і Едуарда, бо він заздалегідь займав чергу. Соломія просила брата постаратися ще, бо їй також кортіло стати хресною мамою малечі.

– Ви з Етьєном дуже класно придумали з цими чоловічими днями. То Сергій Дмитрович, то Всеволод Романович, то Етьєн з малим час проводить. Тато, до речі, просив також записати його в чергу на будь-який четвер. Заради цього він відкладе усі свої справи. Минулого разу вони з Гордюнею ходили до Музею сучасної науки. Не знаю, як малий, а татові вистачило вражень на місяць. Весь час мені розповідав про експонати та натякав, що мені також час народити, – мовила Женя.

– Пливіт, хлесна! – почувся голос малого, який, наче торнадо увірвався до кімнати та налетів із обіймашками. Він так само гаркавив, як і Соня у дитинстві.

– Привіт, мій солодкий! – зацілувала малого Женя. – Поглянь, що тут у мене?

– О, новий констлуктол! – захоплено мовив новий. – Дякую! А ти зі мною поскладаєш?

– Звісно! Відкривай коробку, – не змогла відмовити малому Женя.

Гордійчик був сонечком цієї родини. Дуже схожий на Соню, але мав татові очі та характер Етьєна. Хлопчик був дуже розвинений. Напевно, йому передався музичний хист від дідуся. Уявіть собі чотирирічного малого за барабанною установкою? Гучний, яскравий, творчий. Аполінарія не пошкодувала грошей та зробила у кімнаті Соломії, яка вже жила окремо, творчу студію для Гордюні. Багет у два шари поклав шумовзоляцію, щоб сусіди не жалілися і малий Гордій залюбки грав на барабанах, на радість дідусю і бабусі. На такі концерти, де Гордій грав на барабанах, дідусь на гітарі, а бабуся була вокалісткою, сходилися усі. Аполінарії довелося дещо переглянути свій репертуар, але що не зробиш заради онука?

Всеволод Романович і у своєму маєтку облаштував кімнату для Гордія. Конструктори, машинки, залізна дорога... Ох і балував він онука. Та бізнесмен помітив, що онук не захоплюється саме дорогими іграшками, він із задоволенням грався із дерев’яною гілкою, яка була схожа на рушницю. У гаражі був цілий куточок, де дідусь, неочікувано відкрив у собі талант тесляра. Правда, перед тим молоток все ж кілька разів бахнув по пальцям, але ж усе заради малого.

З татом Гардюня ганяв на велосипеді та машинках. «Мої гонщики» – називала своїх чоловіків Соня, коли обоє неслися, мов навіжені на велосипедах. Не було зрозуміло, хто отримує більше задоволення від того дійства: син, чи тато. Насолоджувалися усі, мама також, яка мала вільну хвилинку для того щоб похазяйнувати чи відволіктися у малюванні.

Але з дідусем, Сергієм Дмитровичем, Гордій любив проводити час найбільше.

– А ми з дідунею і татком йдемо на либалку у суботу. Ми сьогодні, як повелталися із зоопалку, то накопали челв’яків. Хочеш покажу? – запитав у Жені.

– Дякую, не треба. А на рибалку мене з собою візьмете? – усміхаючись запитала хрещена, заздалегідь знаючи відповідь.

– Не жіноча то сплава, – серйозно мовив Гордій, склавши руки перед собою. – Дідуня вже й місце підготував, щоб либка клаще клювала. Я от думаю, чи валто татка блати, бо він постійно по своєму телефону лозмовляє, а либалка потлебує тиші та телпіння.

Женя та Соня не витримали та розсміялися.

– Ох, ці жінки! Одні тільки смішки, – серйозно мовив малий та пішов до своєї кімнати розбиратися з конструктором.

– Він такий чудовий, – мовила Женя. – А Манюня вже штовхається?

– Так. Точно спортсменкою, як Марійка буде, але футболісткою, – усміхнулась Соня.

– Нове фото? – запитала Женя, побачивши світлину Айсідори та Майка.

– Так, вони обіцяли, що обов’язково приїдуть після пологів та мама трошки допоможе перший час з малечею. Ми після того, як мама прилетіла на весілля та поговорила з татом, зблизилися з нею. Не хочу, щоб усе лягало на плечі Ба. Вона і так з Гордюнею багато допомагає. Я дуже сподіваюся, що у неї все складеться з новим сусідом – Павлом Степановичем.

– До речі, бачила його з букетом квітів. Як думаєш, до кого йшов? – усміхнулась Євгенія.

– Дівчата, йдемо до столу, я вже усе приготував, – мовив Етьєн. Він взяв відпустку на кілька тижнів. Вирішив бути поруч з дружиною перед пологами та не дозволяв їй нічого робити.

– Я ж вагітна, а не хвора, – постійно казала Соня.

– Так це мене наша донечка попросила нічого мамі не давати робити, – відповідав щоразу Етьєн. Вони знали, що чекають на дівчинку. Вже й ім’я обрали.