Розділ 64. Під землею, але на сьомому небі

Розділ 64. Під землею, але на сьомому небі

У неділю Етьєн запросив Соню на побачення. Вони вирішили просто побути разом. Гуляли містом, дихали морем, годували альбатросів та диких качок. Вони йшли разом, тримаючись за руки. На вулиці їх зупинив гід та, як це вміють робити в Одесі, запевнивши, що їм конче треба відвідати місцеві катакомби, бо вони такої краси ніколи не бачили і для повної групи якраз не вистачає двох людей. Ні Етьєн, ні Софія жодного разу не були у катакомбах, то вирішили долучитись до екскурсії, добре, що одяг був зручний і Соня прихопила з собою легку кофтинку.

На вході у катакомби для усіх провели інструктаж, взяли гроші за екскурсію, на голови наділи каски, кожному дали ліхтарики та перевірили взуття. Група почала спускатись під землю, Соня одразу згадала про верхній одяг, який взяла з собою та зраділа, що була у зручному взутті. Екскурсовод виявився неординарним та веселим дядьком. Він багато жартував та цікаво розповідав. Група рухалася по довгих лабіринтах та зупинялась на певних локаціях, де були зібрані цікавинки.

Соня та Ет розглядали експозиції присвячені Другій світовій війні: старовинні каски, одяг, предмети вжитку, світлини. Катакомби служили сховком для одеситів під час бомбардувань.

Тривалий час група затрималася біля колекції старих грошей. Тут були старі банкноти, ваучери, купони. Скільки ж людей тримали у руках ці папірці та здійснювали за їх допомогою покупки! Поряд був ще один цікавий експонат – манекен, на якому був костюм, обвішаний дзвіночками. Це був свого роду тренажер для злодюжок. Метикуватих дітей-голодранців навчали на кишенькових злодіїв у «одеській малині». Їм необхідно було дістати гаманець так, щоб жоден дзвіночок не подав звук. Екскурсовод розповів і про Соньку-Золоту Ручку, і про Мішку-япончика, і про кримінальну Молдаванку, і про переховування авторитетів під землею.

Сучасна експозиція у катакомбах

Лабіринти катакомб привели групу до невеликого заглиблення у землі, ніби печери, яка мала грати замість входу. За допомогою ліхтариків люди могли побачити манекен дівчини, яку тут називали «Наташою». Катакомби у свій час були місцем для переховування контрабанди та «живого товару». З загратованих печер глибоко під землею, ніхто не міг почути на вулицях Одеси криків про допомогу від бранок. Лабіринти мали входи до катакомб по всьому місту та могли вивести до моря, де чекав човен, який доставляв бранок на корабель.

Далі усі рушили до печери тиші. Гід попросив усіх вимкнути ліхтарики та телефони та помовчати рівно три хвилини. Це була свого роду перевірка. Деяким людям важко перебувати під землею у майже замкнутому просторі, у темряві та у повній тиші. Майже ніколи учасники групи не витримують, хтось обов’язково щось скаже, чхне, чи якось приверне до себе увагу. Усі ми різні та у кожного свої страхи.

Коли люди вимкнули ліхтарики, настала тотальна темрява, усі притихли. Етьєн навпомацки знайшов поряд Соню та обійняв її. Дівчина тремтіла. Але не від страху, а через те, що змерзла. Хоч вона мала кофтинку, але це точно не був одяг для катакомб. Навіть у сорокаградусну спеку зверху, у катакомбах холодно, тут необхідно мати кофту, вітрівку чи, навіть, куртку. Етьєн відчув, які холодні долоньки у Соні, поцілував кожну з них та поклав собі на груди, ніжно обійняв її, щоб зігріти своїм теплом та нахилився до її губ. І у цій групі знайшлася людина, яка не змогла витримати випробовування, темнотою, тишею та майже замкненим простором. Жінка увімкнула ліхтарик та усі побачили парочку, яка цілувалася, не звертаючи уваги ні на кого та ні на що.

Етьєн ніжно обійняв Софію, а вона горнулася, линула до нього, жадаючи його тепла та кохання. Вони обоє були під землею, але перебували на сьомому небі від щастя.

Софія та Етьєн

– Агов, закохані, вже всі пішли. Ви що тут лишитися надумали? Самі можете й не вийти. Наздоганяйте усіх! – мовив провідник, який дав час парі насолодитися моментом та звернувся до них, коли група відійшла вже досить пристойно.

Етьєн ледь відірвався від солодких вуст Софії, яка опустила оченята, взяв дівчину за руку та вони пішли наздоганяти групу.

Усі учасники екскурсії дещо змерзли та зголодніли. Перебування під землею не на жарт розпалює апетит. Коли Етьєн та Соня наздогнали групу, то побачили, що вже усі сидять за довгими столами на яких парують самовари та по всьому простору йде аромат сушених трав: чебрецю, ромашки, м’яти. Люди щільненько сиділи на довгих лавах, лишивши парі місця у голові столу.

– О, наші молоді прийшли! – вигукнув хтось з групи.

– Штрафну молодим, – тільки зараз Етьєн та Соня побачили, що крім паперових стаканчиків із запашним гарячим чаєм на столах стоять чарунки з вином та самогоном.

Пару посадили на поважне місце, наповнили чарунки, хоч Етьєн казав, що він за кермом, а Соня, що не вживає алкоголь, але екскурсовод вмовив хоч пригубити його домашню медовуху. На столі з наїдків були свіжі медвяні пряники «Одеського хлібозаводу № 2». Кожен відмітив, що на той момент смачніших смаколиків важко було придумати. Медовуха, дійсно, була смачна, гріла організм із середини. Кожен бажаючий, знявши пробу з напою, міг придбати пляшечку в екскурсовода. Ет також прикупив собі медвяного напою, який досі зберігав на його губах посмак першого поцілунку з Сонею. А Соня взяла номер телефону в екскурсовода. Цей контакт буде корисним для івент-агентства Жені. Побачення під землею... Хіба не романтично?