Розділ 59. Розуміти та підтримувати

Розділ 59. Розуміти та підтримувати

Марк Борисович не очікував такої заяви, але і не виключав такої можливості. Було щось схоже у їх зовнішності.

– Пропоную поговорити, але не тут. Не варто стовбичити біля під’їзду. Он вже тьотя Клава фіранку відкрила, щоб краще усе розгледіти. Завтра понесе подружкам свіжі плітки, – мовив Марк Борисович, киваючи на вікно першого поверху.

– А ти звідки знаєш? – також перейшов на «ти» Багацький.

– Придбав доньці квартиру, щоб ближче до подруги була, то вже вивчив, хто тут головне джерело інформації, – мовив Марк Борисович. – Зачекай, я тільки Алексу зателефоную.

Чоловік набрав номер хлопця і той спустився. Очікувано, що Євгенія заборонила брати будь-що у батька, але Марк Борисович схитрив, сказавши, що то все для Катерини Петрівни і Соні. Він частенько привозив смаколики. Алекс зрозумів задум батька, але взяв пакунки та відніс за адресою, обіцяючи наглядати за Євгенією.

– Сідай до моєї машини, я з водієм, а твою машину пізніше відженемо. Тут надійна стоянка, хоч безкоштовна, але під пильним наглядом тьоті Клави. Коли щось стається, то до неї першої поліція йде. Все бабця знає, чує і бачить, – мовив Марк Борисович. – Пропоную заїхати у одну місцину, бачу, що тобі треба трохи хильнути. Мені, напевно, теж. Тільки давай квіти віддамо Клавдії Семенівні. Не пропадуть і жіночці приємно буде.

– Добре. Дякую, – відповів Багацький та дістав букет з машини.

Марк Борисович відніс жіночці квіти, привітавши її з придуманим ним Всесвітнім днем добрих сусідів. Жінка була щаслива, мов одеський бичок, якого не зловив рибалка та не з’їв альбатрос. Тьотя Клава пообіцяла пильнувати автівку та відганяти від неї навіть горобців. Хоч жіночка була й елегантного віку, але мала сучасний гаджет. Через десять хвилин усі родичі, знайомі і, навіть, вороги, отримали селфі жіночки з величезним та дорогущим букетом.

Чоловіки поїхали до бару та у VIP-кімнаті змогли поговорити наодинці. Всеволоду, дійсно потрібен був співбесідник. Дорогий коньяк не зміг заглушити душевного болю та совісті, яка волала, що він поганий батько. Марк Борисович слухав, не засуджував, бо й без того бачив, як чоловікові паскудно і не бажав добивати Багацького.

– Соня розумна та добра дівчина. Катерина Петрівна виховала її дуже гарно. Не квап її. Софії також потрібен час, щоб переосмислити та прийняти усе, що тобою було сказано. Ти дорослий чоловік і тобі важко, а вона зовсім юна. Думаю, що в неї стане сили духу, щоб зустрітися з сестричкою, але ти маєш довести свою любов не словами, а вчинками. Не очікуй від неї визнання одразу, для неї поки ти чоловік, який не хотів її народження та образив маму. Але ти можеш усе змінити, – говорив Марк Борисович, згадуючи і свою донечку, яку він також образив своїм вчинком.

У цей час Соня та Женя також ділилися одна з одною тим, що непокоїло їх.

– От як так можна було?! – запитувала Женя, не розуміючи, чому тато все ж вирішив підстрахуватися.

– Женю, ти ж сама бачила, який важливий був той контракт. Якщо професіонали не бралися за організацію івенту, то хто ж міг гарантувати, що ти зможеш усе організувати на найвищому рівні? – намагалася заспокоїти подругу Соня.

– Ні, він просто не вірив у мене, але я доведу татові, що я на щось здатна! У мене є ідея, – озвучила свої думки Євгенія.

– Я, навіть, і не сумнівалася та наперед впевнена, що в тебе усе вийде, – додала впевненості подрузі Софія.

– Знаєш, мені подобається мистецтво, завдяки тобі тепер мені, дійсно, цікаво навчатись, але мене не захоплює сам процес, – ділилася Євгенія. – Я зрозуміла, що отримую задоволення, коли організовую якісь події. Мені до вподоби, коли я можу бути корисною, коли люди завдяки моїм діям щасливі. Я хочу відкрити своє івент-агенство, допоможеш мені? – мовила дівчина і з надією поглянула на подругу.

– Звичайно. Впевнена, що не тільки я підтримую, а уся наша команда.

– Тільки я хочу почати усе з нуля. Не хочу брати жодної копійки у тата. Я зла на нього. Алекс завтра поїде до нього в офіс та забере гроші за проведення заходу для французів. Ці гроші я чесно заробила, вони будуть частиною стартового капіталу. В мене ще є певні заощадження та дорогоцінності, які я можу продати, – мовила Женя.

– Стоп. А для чого продавати? Ми поки можемо обмежитися не таким великим бюджетом та звернутися по допомогу до друзів. Поки нам не потрібен офіс, ми можемо приймати дзвінки й дома, а зустрічатися з клієнтами у кафе, де буде зручно їм. Нам потрібна гарна реклама та відгуки, – одразу увімкнулася у роботу Софія.

– А ти маєш рацію. Я не один раз бачила у фільмах, як івент-агенти зустрічалися із замовниками на нейтральній території, яку обирав сам замовник. А ще нам потрібна гарна назва та логотип, – ще більше загорілася ідеєю Женя.

– Тільки має бути щось вишукане та ніжне. Ніяких повітряних кульок та різноманіття кольорів. Ми ж не аніматорами будемо. Щось вишукане та аристократичне, щоб одразу показати статус та довершеність, – Соня потягнулася за блокнотом, де зробила кілька замальовок.

– Погоджуюсь. Треба щось аристократичне. А назва? Свято? Ні, банально. Важлива подія? Дурня якась, – розмірковувала вголос Женя, пропонуючи та відхиляючи свої ж варіанти, поки Соня щось захоплено малювала. Євгенія вже знала, що у такі моменти краще не займати подругу, вона перебуває у своєму світі творчості.