Розділ 56. Незабутній колорит

Розділ 56. Незабутній колорит

Етьєн відвіз Софію та Катерину Петрівну додому та весь час поглядав у дзеркало заднього виду, чи не їде за ним той неприємний чоловік. Ету не сподобалося, як він витріщався на Соню.

– Я завтра заїду за вами о дев’ятій, – мовив Етьєн, прощаючись. – Відпочивайте, сьогодні був насичений день.

– Так. До завтра, – відповіла Соня та разом з бабусею зникла за дверима під’їзду.

І Софія, і Катерина Петрівна, дійсно, втомились, але дівчину непокоїла думка про того чоловіка, увагу якого вона також помітила. Соня не розуміла, чому бабуся так різко відповіла йому. Всеволод Романович видався їй приємним чоловіком та її чомусь тягнуло до нього.

– Ба, ти чимось схвильована? – запитала Соня.

– Ні, онучко, просто втомилася.

– Звідки ти знаєш Всеволода Романовича? – запитала та побачила, як змінилося обличчя її бабусі.

– Ми з ним були знайомі раніше. Він залицявся до однієї з моїх вихованок, – не змогла придумати нічого кращого бабуся. – То було давно і та історія недуже добре закінчилася, я не бажаю згадувати.

– Добре, вибач. Тихої ночі, – мовила Софія, цілуючи свою ба у скроню.

Наступний день видався не менш метушливим та багатим на події. Французькі партнери одразу підписали контракт та з подачі Бернара, який вже представив свою концепцію реклами, попросили організувати зустріч з Аполінарію, Сергієм Дмитровичем та рудою богинею, як називав Дрю Соломію.

– Ти диви! Усе організувала я, а богиня – Соломія, – сміялася Женя. – Якби ж тебе Ед не підставив, то стояла б у куточку.

– Бернар запропонував мені контракт та можливість отримати досвід моделінгу у одному з агентств Парижу. Дівчата, я збожеволію від щастя! Я про таке і мріяти не могла, – раділа Соломія.

– Я читала умови контракту, і навіть те, що написано міленьким шрифтом. Це ж треба! Так швидко контракт підготували. Ти точно запала в око тому Дрю, – мовила Соня.

– Соню, може й ти поїдеш з нами? – запитала Соломія, бо Софії також пропонували їхати до Франції.

– Ні. Усе відзнімуть тут. Це тебе возитимуть у золотій автівці по Парижу, – відповіла Соня. Вона не хотіла залишати бабусю, яка чомусь не знаходила собі місця, але не розповідала чому саме. – З тобою ж мама поїде та Сергій Дмитрович.

– От у кого буде романтика на усі сто відсотків, – констатувала Женя. – Як там кажуть: побачити Париж та померти? Соломіє, спростуй цю дурню. Започаткуй там нове правило: побачити Париж і підкорити його!

– Звучить заманливо, – відповіла Соломія, сяючи від щастя.

Після офіційної частини переговорів, була неофіційна частина в українському стилі. Соня розписала Дрю піджак петриківським розписом, а він аж пищав від задоволення та запропонував запустити цілу лінію одягу в українському стилі, розписану в ручну. Бернар обіцяв гарні гонорари та рекламну підтримку. Зійшлися на тому, що після його повернення до Парижу, він мав домовитись з одним із кутюр’є, який пошиє одяг, а Софія потім розпише. Дрю кликав Софію до Франції та пророкував блискучу кар’єру. Бернар в Одесі отримав такий заряд енергії, що його натхнення не відпускало і він диктував ідеї на телефон, бо, навіть, писати не було коли.

Рекламник був у захваті від одеських котиків, які були намальовані, майже, на кожній вулиці.

Чоловік фотографував кожен малюнок, який жодного разу не повторився.

Одеські котики-патріоти

Дрю настільки був вражений Одесою, що весь час до свого від’їзду просто ходив вулицями міста та не переставав дивуватися. Софія мусила супроводжувати Дрю, бо він не знав мову та був дуже розсіяним та наївним. Найбільше француза вразив одеський Привоз.

То базар на який ходять більше за враженнями, атмосферою, ніж за покупками. Але Дрю вдалося накупити там стільки, що довелося доплачувати у аеропорті за додатковий багаж. Чоловік не розумів, як це можна піти на базар та скуштувати усього, ще й на дурняк. Бернар накупив риби усіх розмірів і видів, бо продавчиня була такою колоритною, що він не зміг встояти проти їх шарму. Дама елегантного віку з намальованими чорними бровима, яскраво-червоними губами у капелюшку з полями, стояла та обмахувалася віялом, споглядаючи, як люди у спекотний день роблять базар.

Таки так, у Одесі не йдуть на базар, не роблять покупки, не скуплюються, а роблять базар. То цілий ритуал. Якщо ви не станете торгуватися з продавцем, то він може це сприйняти, як образу. Обов’язково поговоріть про останні новини, зробіть комплімент продавчині та похваліть товар і ви станете власником цінної інформації: де сьогодні точно нічого не потрібно купувати, а де завезли з самого раночку свіженький товар.

Софія підвела Дрю до тьоті Соні і її котика та розповіла, що є прикмета: якщо портрети (кхм...) груди бронзової скульптури, то покупки будуть вдалими. Бернар спочатку розреготався, уважно поглянув на об’єми пані та блискуче від постійного тертя місце та прийнявся й собі полірувати груди відомої усім тітоньки.