Розділ 50. «Кармен»

Розділ 50. «Кармен»

До театру збиралися ретельно не тільки дівчата. У родині Перлин був певний ритуал. Бабуся Соні завжди скрупульозно обирала сукню для походу у театр. У родині досі зберігалася стара фотокартка на якій ще бабуся Катерини Петрівни стояла на імператорських сходах Одеського оперного театру. Жіночка у капелюшку, гарній сукні, панчохах зі стрілками та ридикюлем.

Катерина Петрівна одягнула сукню перлового кольору та намисто, яке їй подарував колись чоловік. Соломія обрала персикову сукню з золотою вишивкою. Євгенія обрала червону сукню, яка прекрасно гармоніювала з костюмом Алекса, який доповнив свій образ червоним метеликом.

Соломія вирішила пропустити цю подію, бо вчора Ліза надто активно її закидала повідомленнями і їй було соромно дивитись в очі Едуарду. Брат вибачив сестрі та сказав, що отримав певний досвід. Урок танців показав, що Ед – справжній товариш, а сестра може бути підступною.

Етьєн та Едуард також були красунчиками обидва у літніх легких костюмах. Етьєн обрав молочний колір, а Едуард одягнув костюм кольору морської хвилі.

Аполінарія та Багет також мали чудовий вигляд.

Коли усі зібралися, то рушили до центрального входу в театр. Навколо було багатолюдно. Серед натову можна було легко визначити затятих театралів. Жіночки з біноклями, мереживними віялами, у капелюшках чи рукавичках. Для декого театр – храм мистецтва, туди у шортах та халаті не підеш.

Усі розбилися на пари. Ед рушив разом з Катериною Петрівною.

– У мене, до речі, сьогодні найпрекрасніша партнерка, – мовив Ед, спантеличивши своєю заявою усіх. – От що ви знаєте про балет «Кармен»? А я після завершення, з такою партнеркою, буду знати все.

– Едуарде, вмієте ж ви зробити комплімент дамі, – мовила Катерина Петрівна, усміхаючись.

– Я, як справжній одесит, завжди шукаю вигоду. Прошу не судити мене та мої запитання суворо, бо я знаю про балет не дуже багато, але вдруге спробувати це мистецтво на смак точно не наважусь.

– Як ваша нога? Навіть ноги? Сьогодні ви вже не накульгуєте, – поцікавилась Катерина Петрівна.

– Мені пощастило з товаришем, він зміг мене поставити на ноги у прямому і переносному значенні, – відповів Едуард.

Усі зайняли місця у партері. Катерина Петрівна розповідала цікаві історії зі свого досвіду.

У театрі пролунав дзвінок та через деякий час згасло світло. Люди перестали гомоніти, а театр наповнився звуками живої музики. Із оркестрової ями лунали чудові звуки, які переносили глядачів у світ героїв.

– Етьєне, поглянь це ж той, як його... Це ж Дзеркальний, що з нами на уроці був у вівторок, – прошепотів Едуард, побачивши на сцені знайоме обличчя. – Такий жевжик, а стрибає, мов коник-стрибунець.

– Так, я пізнав його, – відповів Етьєн.

Усі насолоджувалися живою музикою, танцем, костюмами. Після балету було вирішено піти до ресторану «Бонжур», щоб поспілкуватися та утамувати голод.

У ресторані був Марк Борисович, який встиг полюбити це місце і кухню. Чоловік був дуже зажурений та злий. Він намагався не виливати на інших свої емоції під час знайомства, але було видно, що щось не так.

– Тату, що сталося? – запитала Євгенія.

– Фірма, яка повинна була організувати зустріч з французькими партнерами просто кинула мене. За три дні ми маємо підписати серйозний контракт, а вони кажуть, що на цей день не можуть нічого нам влаштувати. Звернувся у інші фірми та агенції, але усі, як одна кажуть, що за три дні, підготувати усе – нереально. Я вже й подвійну, навіть, потрійну, оплату пропонував – ніяк, – ділився своїми бідами бізнесмен.

– Тату, я можу тобі усе організувати. Зустріч, перекладачів, фуршет та розважальну програму, в мене вже є ідея, – мовила Євгенія. – Мої друзі мене ще ніколи не підводили. Повір, я підготую усе на найвищому рівні.

– Але як? – здивувався Марк Борисович, але не відкинув цю ідею, побачив, як у донечки загорілися очі.

– Найкращі перекладачі, принаймні два, в тебе будуть. І не просто перекладачі, а знавці французької культури. Люди таке люблять, коли не тільки сухо говорять їх мовою, а знають їх традиції та захоплюються країною. Французьку кухню можна замовити тут у «Бонжур» у Жульєна. Він – найкращий. Офіціантів також можна буде запросити звідси. У них є цікава уніформа з французькими кольоровими беретами, вони її одягають у святкові дні. Культурну програму я також тобі гарантую таку, що твої французи ще не один контракт з тобою підпишуть, – захоплено говорила Євгенія. – Я ще поки ні з ким ні про що не говорила, але за три дні ми все встигнемо. Я, навіть, знаю, як декорувати локацію, де пройде зустріч та відбуватиметься фуршет.

– Добре, доню, дякую, – мовив Марк Борисович, обдумуючи усі ризики. Якщо професіонали відмовили, то чи зможе усе організувати його донечка?