Розділ 49. Червона шапочка

Розділ 49. Червона шапочка

Етьєн прокинувся вранці та почував себе дуже паскудно. Добре, що він вчора купив знеболювальний гель та таблетки. Тіло боліло, бо не звикло до таких навантажень, але роботу ніхто не відміняв. Ед зібрався та прибув на роботу без запізнень. Едуарда на робочому місці не було, він міг собі дозволити запізнення. Етьєн провів дві години, працюючи з документами, та вирішив зателефонувати товаришу.

– Привіт! Ти де? – запитав у Еда.

– Привіт! Я вдома. Помираю. А ти де? – здивувався Едуард такому енергійному голому товариша.

– Де? На роботі. Працюю. Досить боки вилежувати, збирайся та приїжджай, – мовив Етьєн.

– Ти здурів? Я ледь з ліжка до вбиральні доплентався. Усе болить. А ти, як на роботі? Ти робот? Я підозрював, що ти маєш надздібності та впертий, мов бляшанка. Чи ти з іншої планети? – реготав Ед.

– Я казав тобі учора купити знеболюючі засоби? Ти придбав? – запитав Етьєн. – Будь вдома. Зараз привезу.

– І заїдь купи щось пожувати, бо я голодний, мов вовк, – попросив Ед.

Через деякий час у квартирі Едуарда прозвучав звук домофона.

Едуард ледь дошкандибав, але запитав, хто прийшов, бо Ліза вже чатувала його біля під’їзду та намагалася з’ясувати у якій квартирі живе Ед.

– Хто? – поставив коротке запитання, спотворивши голос.

– Це я – твоя Червона шапочка. Принесла бабусі свіженьких пиріжків, – озвався Етьєн.

Дверний замок кілька разів клацнув та двері відчинилися, запускаючи Етьєна до квартири.

– А його дружина не збрехала, – тихо мовила Ліза, яка прослідкувати за Етом і чула розмову чоловіків, які, навіть, не підозрювали, що їх хтось підслуховує. – Таки голубки. От, гадство! Як гарний чоловік, то вже зайнятий! Якби ще дружина, я б її посунула, а як з цим змагатись? Біда!

Ліза гучно видихнула та, ледь пересуваючи ноги, бо шалено боліли, рушила додому.

– Червона шапочка? Бо вона також так довго блудила по тому лісу, що вовк встиг з’їсти її бабусю? Ти точно вчора перетанцював! – мовив Едуард, пропускаючи товариша до своєї квартири.

– Ти ж сказав, що голодний, мов вовк. Я ще й до аптеки заїхав. Буду тебе лікувати, – мовив Ет.

– Я б був не проти, аби зараз на твоєму місці була б одна із тих балетних фей, але поки чекав на тебе, поглядав на дорогу та побачив Лізу, яка стояла біля під’їзду. Таки дізналася мою адресу. І як тільки за ніч відновилася, що може бігати? – бідкався Едуард. – Що не кажи, а жінки більш витриваліші. Це ще велике питання: хто, насправді, слабка і ніжна стать?

– Зараз тебе гелем намажу, то легше має стати, – мовив Ет, а Едуард на нього дивно подивився.

– Якби я не знав, що ти закоханий у Соню, то зараз би подумав, що ти зацікавився європейською парадигмою цінностей та підкочуєш до мене. Чи вчора мені та вахтерка таки наврочила? От, холера! – мовив Едуард.

– Ти вчора точно ногою вдарився? Не головою? – віджартувався Етьєн.

– Давай сюди ті таблетки та гель, – підійшов до пакетів, які приніс товариш Едуард. – То завтра йдемо на «Кармен"»?

– Овва, ти сьогодні бідкався, що з ліжка не зміг встати, а завтра вже на балет збираєшся? – сміявся Ет.

– Зараз я цим чарівним гелем натруся і буду таким же живчиком, як ти. Дай сюди тюбик!

Поки чоловіки жартували та реанімували Едуарда, дівчата були зайняті підбором образів для театру.

Наступного вечора, коли усі зустрілися, Етьєн ледь мову не втратив, побачивши Софію.

– Привіт! Ти така неймовірна, – мовив Етьєн.

Софія Перлина