Розділ 44. Бути надійним партнером

Розділ 44. Бути надійним партнером

– Солоха, ти зовсім страх втратила? – перше, що запитав Ет, коли зустрівся з сестрою. – Чому мені нічого не розповіла?

– Ти такий дивний, а що б я тобі сказала? Знаєш, твій тато знайшовся, мама йому не розповідала про твоє існування... – виправдовувався Соломія. – Я була впевнена, що батьки мають повідомити тобі самі. Як усе пройшло? Як ви зустрілися? Де?

– На кухні я побачив незнайомця у маминому улюбленому халаті, – ділився спогадами Етьєн. – Я точно не думав, що то мій батько. Ледь у ніс йому не заїхав. Добре, що стримався.

– Що це тебе тягне ніс людям розквашувати? – запитала Соломія. – Ти сказав у маминому улюбленому халаті? – тільки зараз дійшло до Соломії. – А чого у халаті?

– Розпитаєш у неї. Холодильник повний, я вже маю бігти, але я на тебе все одно ображений, – мовив Етьєн.

– То ти мене не запитаєш про Соню і тобі не цікаво, що вона про тебе думає? – хитро поглянула Соломія на брата.

– А ти скажеш?

– Ну, якщо не хочеш, не скажу. Бувай, – навмисно мовила Соломія, розвернулася та на встигла порахувати до трьох.

– Зачекай, – спинив сестру Етьєн. – І що Софія думає про мене? – не втримався від цікавості Етьєн.

– Ну, вона казала, що ти класний. Коли ти, до речі, йдеш знайомитися з бабусею Соні? – запитала Соломія.

– Я вже про це думав. Ми вирішили, що запросимо усіх на пікнік у вихідні, – розповів про плани Ет.

– Чудова ідея, тільки от я думаю, що тобі не легко буде. Ти маєш спочатку пройти випробування та перевірку, щоб бабуся Соні дозволила тобі спілкуватися з її онукою, – почала втілювати свій підступний план Соломія.

– Які це випробовування та перевірки? Ми хіба у середньовіччі живемо? Це щось, на кшталт, іди туди, невідомо куди, принести те, невідомо що? – обурено запитав Етьєн.

– Ой, ти б одразу й сказав, що боїшся. Швидко ж ти здався, – навмисно піднімала градус Соломія.

– Нічого я не боюся! Що то за випробування?

– Тю, ти не пройдеш! – навіть не поглянула на брата Соломія, бо її душив сміх, але вона не могла видати план, який розробила разом з такою ж підступною Женею.

– Чому це?

– Бо ти не любиш танцювати, – відповіла Соломія та все ж не стримала своєї хитрої усмішки.

– То й що, що не люблю? У кожного свої вподобання.

– Справа в тому, що бабуся Соні – колишня прима Оперного театру і вона вважає, що справжній надійний чоловік має бути не тільки хорошою людиною, але й чудовим партнером у танці. Чомусь думаю, що ти провалиш це випробування, ти ж не любиш танцювати.

– Чому це я не люблю? – здивував запитанням Етьєн, а Соломія ледь втрималася, щоб не видати себе. – Навіть дуже люблю. Це ж не сучасні викрутаси, а мистецтво.

– Ахааа, то ти будеш сам танцювати це мистецтво? Готовий? – поглянула на Етьєна Соломія з хитринкою у очах.

– Заради Соні я готовий! – твердо сказав Етьєн.

– У білих обтислих лосинах? – добивала Соломія Етьєна, у якого вже почало трохи сіпатися око.

– А чим тобі білий колір не подобається ? Можу й у чорних, – тримав марку Етьєн.

– Ну, маю інформацію, що Катерина Петрівна викладає у балетному училищі. У вівторок та четвер є групові заняття о 15.00. Якщо все ж наважишся, то можеш записатись на пробне заняття. В мене є номер телефону, можу дати, – закинула гачечок руда лисичка.

– Що значить наважишся? – обурився Ет. – Кидай мені телефон. Я якраз у ці дні у цей час вільний. Завжди мріяв про велике мистецтво. Ніколи не пізно починати, – пафосно мовив Етьєн вже заздалегідь думаючи, як відпроситись.

– Ось, надіслала. Коли будеш записуватись, скажи, що ти до Катерини Петрівни Перлини у клас, – дала чіткі інструкції Соломія, щоб брат потрапив за адресою.

Етьєн попрощався з сестрою та, нічого не підозрюючи, пішов на роботу, роздумуючи про велике мистецтво та себе у ньому. А Соломія швидко написала повідомлення Євгенії:

«Вистава почалася. Клієнт клюнув. Можна замовляти квитки у першому ряду»

Перебуваючи у роздумах, Етьєн ледь не збив з ніг Еда у офісі.

– Агов, друже, ти вже нікого не бачиш, – мовив Едуард, протираючи лоб на якому точно може вилізти гуля через лобове зіткнення.

– А ти чого мене не побачив? Знову задивився на чиюсь коротку спідницю? – не здавався Ед.

– Швидше уявив те, що під спідницею, – усміхаючись, мовив Едуард. – Ете, що сталося? Ти якийсь дивний. Якісь проблеми? З Сонею посварився?

– Не посварився, усе добре, просто зараз усього стільки сталося, навіть не знаю з чого розпочати, – надто серйозно розпочав Етьєн.

– Так, негайно йдемо до мене у кабінет, – вирішив за обох Едуард. – До нас нікого не впускати, у нас нарада, – кинув своїй секретарці, коли чоловіки проходили повз їх стіл.

– Ну, перша новина, яка й мене шокувала. Знайшовся мій біологічний батько, – розпочав Етьєн у кабінеті Еда. Ет ходив по кабінету, розповідаючи. У нього була така звичка. Він так краще концентрувався.