Розділ 39. А ви хто?!

Розділ 39. А ви хто?!

Після того, як Сергій Дмитрович приземлив повітряну кулю, не відпускав свою кохану ні на хвилину. Тримав їх за руку, обіймав пестив.

– Дівчатка, дякую вам, що повернули мені крила, – мовила Аполінарія та, наче дівчинка, ховала своє обличчя на грудях у Сержа. А Багет розправив плечі і, здавалось, що не тільки помолодів, але й відродився, наче фенікс.

– Попереду ще розмова з Етьєном, – мовила Соломія.

– Дай перевести дух, доню, – відповіла жінка.

– Мамо, а можна я деякий час поживу у Соні? – запитала Соломія.

– От ти ж лисичка. Будь-яку ситуацію вивернеш у вигідне тобі русло, – мовила Аполінарія, усміхаючись.

– А що я? – награно ображено запитала Соломія.

– Ти – моя найкраща донечка! – обійняла Аполінарія доньку. – Добре. Поживи. Але телефонуй мені часто-часто.

Соломія вирішила не заїжджали до свого житла та одразу ж поїхала з дівчатами. Аполінарія запросила Сержа до себе додому. Донька відпросився до подруги, а син жив окремо. Це ж така нагода побути разом!

Сергій Дмитрович поїхав до жінки з однією умовою. Що він не піде жити на її територію на постійній основі, що вони приглянуть собі невеличкий будиночок біля моря та переїдуть туди, а діти хай живуть окремо, вже дорослі. Гроші у Багета були, не дарма ж він стільки музики писав.

Не можна сказати, що Аполінарія була гарною господинею. У квартирі було затишно і прибрано, а ось у холодильнику миша повісилася б, якби не завбачливий Етьєн.

Якою б романтичною не була зустріч Аполінарії та Сержа, але шлунок вимагав, щоб туди щось поклали. Серж знайшов у холодильнику дещо зачерствілий хліб та чорничне варення.

– Згадаємо дитинство? – мовив чоловік. Багет нарізав хліб скибочками та зверху полив варенням, запрошуючи свою Полінку до такого частування.

– Мммм... – відкусуючи шматочок, прикрила очі Аполінарія, згадуючи часи дитячого будинку. – Висока кухня відпочиває.

– А ти замазура, – мовив Багет, підходячи до Аполінарії, яка замастилася варенням. Жінка відповіла на поцілунки та пустощі Багета, але краєчком своєї сукні зачепила банку з варенням та вивернула її добру половину на штани Багета у районі паху.

– Отакої! Це на добро, – мовив Серж, дивлячись, як пляма від чорничного варення розходилася по новому костюму.

– Ой, зараз усе ліквідуємо, – почала відтерати пляму Аполінарія. Намагання жінки, виявилися марними. Пляма стала ще більшою. – Знімай штани!

– Полю, а ти гаряча штучка! Тільки до квартири зайшли, а ти: знімай штани! – почав підтрунювати Сергій Дмитрович.

– Старий збоченець! Це ж чорничне варення, поки не в’їлася пляма, треба відчистити. Навпроти мого будинку є хімчистка. Я одразу швиденько занесу та забіжу до магазину, щось із продуктів куплю, бо скажеш, що лишила тебе голодним, – розмірковувала Аполінарія.

– З тобою і збоченцем, і маніяком станеш. Не кидай мене більше. Я боюся без тебе і на хвилину лишитись. Бог з тими штанами, – вмовляв жінку Багет.

– Знімай, кому сказала! – напирала Аполінарія.

– Не нервуй, – мовив чоловік, розстібаючи пасок. – Це я по квартирі буду своїми трусєлями світити?

– Знайшовся сором'язливий! Наче я тебе у трусах чи без них не бачила, – розсміявся Аполінарія. – Можеш поки у душ піти та одягнеш потім мій халат.

Жінка простягнула Багету чорний шовковий халат, розписаний вручну золотими метеликами. Це був улюблений халат Аполінарії.

– Слухаю та підкорююсь, моя феє, – мовив чоловік та прийняв з рук жінки одяг.

– Ич, який слухняний став. Що це так на тебе вплинуло?

– Життя без тебе, – мовив чоловік цілуючи Аполінарію у скроню. – Я готовий виконувати усе і завжди, аби бути тільки поруч з тобою.

– Добре. Ніде я не дінуся. Це моя квартира, прийду ж ночувати. Я швидко, – мовила жінка з вітальні. – Там у ванній кімнаті є рушники. Бери. Думаю, розберешся без мене, не маленький.

Сергій Дмитрович лишився один. Чоловік не гаяв часу. Якщо жінка сказала зняти штани – зніме, сказала йти в душ – піде, головне, що не відправила з хати та зі свого життя.

Чоловік швидко прийняв душ та почув, як клацнув дверний замок.

– Оце швидкість, – подумав про себе Багет. Чоловік витерся полотенцем,  причесав коси, одягнув халат та вийшов з ванної кімнати.

– Моя пташечка, ти так швидко. Точно летіла на крилах кохання, – мовив Сергій Дмитрович, йдучи на звук пакетів, які шоруділи, до кухні.

– А ви хто?! – почувся спантеличений та здивований голос Етьєна, який ледь не впустив пакет з продуктами, які він завжди привозив мамі.

Сергій Дмитрович та Етьєн