Розділ 38. Моя прекрасна...

Розділ 38. Моя прекрасна...

– Ми хочемо влаштувати вам романтичну зустріч. Як ставитесь до побачення на повітряній кулі? – в лоб запитала Соня.

– Хм... Гарна ідея! Поліночка звідти від мене точно не втече. Коли плануєте зустріч? – загорівся ідеєю Сергій Дмитрович, йому кортіло якнайшвидше зустріти та з’ясувати все з коханою.

– Думаю, що через два-три дні, – втрутилась у розмову Женя. – Соломія підготує маму, а ми займемося підготовкою романтики.

– Дякую вам, дівчатка. Але маю одну умову: усю оплату я беру на себе. У мене є кошти. Я писав музику та продавав її під псевдонімом. Я маю кошти на рахунку в банку.

– То ви в нас багатий наречений? – усміхнулась Соня.

– Соню, хочу хоч раз в житті зробити щось правильно. У мене ж ще розмова з сином попереду. Це треба ж... З сином... – замріяно мовив Сергій Дмитрович.

Дівчата обговорювали деталі зустрічі. Домовилися про те, що Соломія має привезти маму до повітряної кулі, ніби на зйомку для якогось сучасного журналу. Їй мають зав’язати очі, щоб вона не бачила, як в певний момент Сергій Дмитрович застрибне до кошику кулі та літальний апарат здійметься у небо. Ці кілька днів Багет мав присвятити навчанню та тренуванням керуванню повітряною кулею, відвіданню барбершопу та підбору образу. Чоловік хвилювався так, наче підліток. Він добре знав Поліну та її запальний характер. Також він знав, що жінка боїться висоти і сподівався, що не дремене від нього.

Було вирішено, що поки не будуть розповідати Етьєнові правду. Матір та батько спочатку мали порозумітись, а там вже й самі розкажуть, якщо усе складеться.

Соломія сказала мамі, що їй потрібно зробити фото на фоні кулі і у якості моделі обов’язково має бути саме Аполінарія, бо приваблива і харизматична. Соломія прискіпливо обирала наряд для мами, пояснюючи це тим, що ця фотосесія дуже важлива і ніхто крім мами не впорається із цим завданням краще.

Дівчата увесь час переписувалися у своєму чаті «Купідоша».

Соломія: Мама буде, наче цукерочка.

Женя: Я організувала, щоб куля здійнялася біля макового поля. Я пам’ятаю, що Аполінарія любить маки.

Соня: Дівчата, ви б бачили Сергія Дмитровича. Він помолодів на років десять. Зробив стильну зачіску, манікюр. Сусідки елегантного віку, які раніше на нього ніяк, як «алкан» чи «безхатько» не казали, тепер чатують на нього у під’їзді, щоб поговорити та запросити до себе на вечерю. Усі помітили разючі зміни. От, що кохання робить з людьми.

Соломія: Ет щось підозрює. Я ледь не попалилася. Я звикла йому усе розповідати, а тут неможна.

Женя: Тримайся, Солоха, це для його ж блага.

Соломія: Та я знаю, але ж потім мені точно перепаде, що я нічого йому не розповідала.

Женя: А ми скажемо, що то був план Соні.

Соня: Угу. Самі придумали і в кущі.

Женя: Прикриєш нас у разі чого. Етьєн же поряд з тобою тане, наче морозивко.

Соломія: Підтверджую.

У день зустрічі усе сприяло планам дівчат. Погода видалася неймовірною. Соломія легко виманила маму на фотосесію, заздалегідь продумавши її образ та макіяж. Аполінарія мала приголомшливий вигляд. Багет ледь не зіпсував все. Алекс ледве втримав його, як той здалеку побачив кохану та кинувся до неї.

– От же ж люди: то більше двадцяти років не бачаться, а то й п’яти хвилин не зачекають, – обурювався Алекс.

– Угу, я сам хотів би побачити, як ти Жені про свої почуття скажеш, – мовив у відповідь Багет.

Соломія робила знімки, а у якійсь момент сказала, що треба зробити кілька кадрів у корзині повітряної кулі із зав’язаними очима. Далі усе розвивалось дуже стрімко. Як тільки Аполінарії закрили очі, Соломія вистрибнула з кулі, а на її місці опинився Багет. Усі, хто знаходилися на землі, відв’язали вантаж, який тримав кулю і вона почала плавно здійматися в небо. Багет зафіксував подачу вогню, щоб було не надто високо та дістав з хованки скрипку. Як тільки він почав грати ЇХ мелодію, Аполінарія зняла зі свої очей пов’язку. Якими ж були її здивування, шок, радість, злість, щастя, коли вона побачила, ХТО грає. Крізь цілу палітру емоцій, на єдине, що спромоглася жінка, то це поставити єдине питання.

– Ти? – ледь чутно мовила.

– Так, моя кохана Полічко, я, – чоловік відклав свій інструмент. Він взяв букет соняхів, став на коліна та продовжив рядками, які жінка знала напам’ять:

– Моя прекрасна, мила Поля

Нас разом поєднала доля.

Готовий тисячі разів казати,

Не перестану я тебе кохати.

Моя прекрасна пташечка співоча