Розділ 37. Неочікувані зізнання

Розділ 37. Неочікувані зізнання

Дівчата якраз поставили гріти чайник та переглядали пропозиції щодо оренди повітряної кулі, як прозвучав дзвінок. Соня поглянула у вічко та одразу ж кинулася відчиняти двері. На порозі стояв у дуб п’яний Алекс, спираючись на імпозантно чоловіка у якому Софія пізнала Сергія Дмитровича.

– Доброго вечора, леді. Ваш джентельмен видався надто інтелігентним і його переміг витриманий коньяк, – мовив Багет, схиляючись під вагою Алекса. Женя і Соломія вийшли на голос. Женя, аж рота відкрила, дивуючись змінам у зовнішності Сергія Дмитровича та побачивши вперше Алекса у такому стані.

– Приймайте вашого любителя здорового способу життя. Скажу відверто: чаркування з ним – посереднє задоволення. Хміліє після п’ятої чарчини. Слабак, – мовив Багет. – Куди тіло грузити?

– У зал, – відповіла Соня. – Хай відіспиться. Що це з ним?

– Ой, ще той Джеймс Бонд. Намагався мене розговорити та й сам розговорився, – мовив Сергій Дмитрович та зустрівся поглядом з Соломією. – А ти донечка Поліни?

– Так, – відповіла Соломія. – Тепер я розумію маму. Етьєн дуже на вас схожий, – не подумавши, мовила шокована таким розвитком подій Соломія.

– То таки мій? – запитав, щоб остаточно переконатися у своїх припущеннях.

– А чий же ще? У вас обох, навіть, жести схожі, – відповіла Соломія.

– Викопана мама. Лишень Поліна не мала таке вогняне волосся. Тільки запальний характер. Йди обніму тебе, дівчинко, – мовив Багет та розкрив руки для обіймів.

Соломія не вагалась та одразу кинулася обійматися з чоловіком, а Женя і Соня поволокли Алекса до дивану у вітальні.

Алекс ледь переставляв ноги, але пізнав дівчат.

– Женька, кохана... – бурмотів собі під ніс. Що не кажіть, а правду говорить прислів’я: що у тверезого на думці, то у п’яного на язиці.

Алекс продовжив, вже лежачи на дивані, зізнаватися у своїх почуттях до Євгенії. Він на тверезу голову ніколи б не сказав це в очі дівчині. Женя сиділа поруч та гладила Алекса по волоссю. Вона давно знала про його почуття, але ж він ще той мовчун. Дівчина не знала, що подіяло на Алекса: ситуація з Багетом, або алкоголь, але, як не крути, їй було приємно чути ці слова. Вона сподівалась почути їх знову, коли він буде тверезим. І бажано у якійсь романтичній обстановці.

Соня вирішила не заважати та пішла на кухню, куди перемістилися Соломія та Сергій Дмитрович.

– Сергію Дмитровичу, маємо до вас розмову, – почала Соня. – З вашого зовнішнього вигляду та прямих запитань, ми вже зрозуміли, що вам відома певна інформація. Ми не збираємося лізти вам в душу, але хотіли б організувати зустріч з Аполінарію, бо впевнені, що вона досі кохає вас.

– Кохає... –повторив тихо Багет. – Який же я телепень! Мені ж Ірка тоді такого наплела про Поліну, а коли я повернувся з-за кордону, то намагався знайти тоді її, але моя кохана, на жаль, поїхала. Я розлучився з Іриною, з якою у нас була тільки одна єдина ніч, якої я не пам’ятаю, бо був п’яний у барабан. Вона, шльондра така, ой, вибачте дівчата, іншого слова не підберу, змусила мене тоді одружитися з нею. Принесла довідки про вагітність директору театру, я чесно сказав, що нічого не пам’ятаю, вона почала скандалити, приплела до справи родичів і мене вигнали з роботи та ледь не посадили за грати. От краще б я тоді до в’язниці потрапив, ніж на ній одружився. Вона, звісно не була вагітна, а просто хотіла виїхати за кордон. Тоді нас з Поліною готували до турне країнами Європи, ось у неї й виник план, як виїхати.

– А чому ж ви мамі нічого не розповіли? – запитала делікатно Соломія.

– Як? Вона ж поїхала ще раніше за мене за кордон. Я писав їй листи, але, як розумію зараз, вона їх ніколи й не отримувала. Я потім писав листи на ім’я директорки інтернату, де ми зростали, але після смерті жінки, там змінилося керівництво і ніхто не хотів тоді передати мої листи Поліночці. Я шукав її, зневірився, опустився. Після розлучення Ірина відтяпала більшу частину моєї власності. Але я був радий, що здихався ту гадюку та цього ненависного шлюбу. Єдиною моєю розрадою була музика. Я за її допомогою виливав свою душу. Поліночка дуже талановита вона зробила кар’єру, була успішна. Коли я знайшов їх, то вона вже була заміжня, а я побоявся, що буду зайвим. Я навмисно переїхав до іншого району та не потрапляв на очі знайомих. Не зміг лишити рідне місто. Одеса не просто місто проживання, а стиль життя, особливе місто на планеті Земля. Саме це місто стало нашим. Я не слідкував за творчістю Поліночки та за її життям, бо боявся, що зірвуся та піду до неї. Боявся, що порушу її щасливе життя, а коли побачив нещодавно Етьєна, то... То зрозумів, що я – найбільший у світі дурень!

Сергій Дмитрович