Розділ 35. Важлива розмова

Розділ 35. Важлива розмова

Етьєн не очікував такого запитання. Він не звик звітувати, але чомусь саме зараз вирішив не демонструвати свій гонор.

– Я її знайомий. Вона мені дуже подобається. Я її не скривджу, – відкрито відповів. – Мене звати Етьєн. А ви хто?

– Я її сусід, – дещо тепліше та все одно насторожено відповів чоловік, але намагався ще більше сховатися під капюшоном. – Раніше тебе не бачив. Женя та Алекс постійно бувають, а ти тут вперше. Соня мені, наче донька. Кожен її тут знає і любить. Якщо скривдиш, то й з-під землі дістанемо, – говорив чоловік та весь час поглядав на Етьєна.

– Я не збираюся її кривдити, але буватиму тут часто. Хочу вас заспокоїти, бо маю серйозні наміри щодо цієї дівчини. А як вас звати? – поставив запитання Етьєн.

– Це немає значення, – відповів чоловік, розвернувся та пішов до під’їзду.

Етьєн сів за кермо автівки та поїхав, а Сергій Дмитрович довго стояв та згадував минуле.

– Етьєн... Чому вона тоді не сказала? Чому? – запитував сам себе Багет.

Після того, як Аполінарія провела гостей, Соломія вирішила поговорити з мамою, щоб з’ясувати деякі питання, які не давали спокою дівчині.

– Мамо, а те, що ти розповідала сьогодні правда? – зайшла здалеку Соломія.

– Що за запитання? Я тобі колись брехала? – відповіла запитанням на запитання Аполінарія.

– Вибач, мамочко, просто… Ти ніколи не розповідала про свою юність, а сьогодні чужим людям розкрила душу, – мовила Соломія притулившись біля мами на ліжку.

– Ну, не зовсім вже й чужим. Сподіваюсь, що твій братик не втратить Соню, – мовила жінка. – Знаєш, вони така гарна пара. Тоді на моєму дні народженні, коли їх побачила вдвох, наче себе побачила поруч з татом Етьєна.

– Мамо, – тихо сказала Соломія. – Наш Етьєн має по-батькові Сергійович. То він син того Сержа? Як там його? Круасан? Бургер?

– Багета, – розсміявся Аполінарія гастрономічний прізвиськам, які називала її донька. – Так.

– А як так вийшло, що ти лишилась сама? – наважилась запитати Соломія.

– Розумієш, доню, зраду пробачити дуже важко. Ірина прийшла та почала у деталях розповідати, де і як він кохав її, скільки разів та наскільки пристрасно. Єдине, що мені хотілося тоді – зарядити йому смачного ляпаса та плюнути у пику. Я ж знала та бачила його почуття, я відчувала та приймала його пестощі і поцілунки, а тут інша, ще й вагітна.

– Ти не пробачила?

– Не знаю. Ми ж досі й не поговорили. Ось про що шкодую. Після розмови з тією брехухою я поїхала за кордон, в там прямісінько під час одного з концертів мене знудило. Ледь за лаштунки встигла забігти. Наш керівник одразу зрозумів усе. Підбивав мене на аборт, казав, що є знайомий лікар, який все зробить ідеально та тихо, але я відмовилася. Мені казали, що дурна, що ставлю на кар’єрі хрест, що мене за пів року вже й забудуть, але я не змогла вбити життя, що зароджувалося у мені. Я не змогла вбити його дитину. Етьєн дуже схожий на свого тата, але має мої очі. Наших спільних з Сержем друзів в Одесі лишилось дуже мало, але всі, хто хоч раз бачили Етьєна малим чи дорослим, одразу й без слів розуміли, хто батько. Ірина й бісилася через це. Сама ж зміюка так і не народила, а мою дитину залишила без батька.

– Мамочко, яка ж ти молодчинка, що тоді залишила маля.

– А як можна було вчинити інакше? – мовила Аполінарія, гладячи волосся Соломії, яка поклала голову мамі на коліна. – Було важко, складно, але я за своє життя навчилася виживати. Я вдень співала на сцені, а ввечері та вночі мила ту сцену.

– Як це? – здивувалася Соломія.

– Дуже просто. Вдень були концерти, а ввечері я працювала прибиральницею на півтори ставки, щоб заробити гроші. Директор театру мав за собою гріх, що звільнив Сержа. Етьєн ріс на його очах та усі бачили його риси обличчя.

– Мамо, ти ж була такою привабливою жінкою, у тебе завжди були прихильники, а ти прибиральницею була.

– Це також робота, доню, за яку платили гроші. Етьєн виріс у театрі. Мені пощастило, що він був здоровий та спокійний.

– Мамо, а давай знайдемо того батона? – запропонувала Соломія.

– Багета? – Аполінарія усміхнулась словам доньки, яка навмисно казала неправильні слова, щоб мама не була такою зажуреною. – Я намагалася, але усе марно. Захотів би… Була б я для нього важлива, сам би знайшов…

Багет та Етьєн