Розділ 32. Балувана кішечка

Розділ 32. Балувана кішечка

– Не знаю як ви, але я вже зголодніла. Ідемо до Віри за лате та хот-догами. Соню, ти взяла корм для Аліси?

– Так, йдемо. Як же без корму? Все з собою, – відповіла Соня.

– Кого це ви готувати надумали? – поцікавився Ед.

– Зараз усе сам побачиш, – відповіла Соня.

Уся компанія рушила по центральній алеї «Золотого берегу» до кав’ярні, де баристою працювала Віра. Дівчина робила найсмачий лате на узбережжі.

– Привіт, Соню! Як завжди? – запитала усміхнена Віра.

– Привіт! Сьогодні дещо нас більше, тому три лате, три американо та шість класичних хот-догів з усіма спеціями, – зробила замовлення Соня.

Поки Віра готувала замовлення, усі гладили, чухали, пестили Алісу. Навіть Ед, який недолюблював котів через алергію, приділив увагу кішечці.

Аліса – окраса «Золотого берегу»

– От же ж балувана морда, – обурилася Женя, що киця перебирала харчами. – Ич, їй не підходить корм з індички. Віро, чим ти її годуєш?

– Ви лишіть, вона з’їсть. Це ви вже шості, хто їй сніданок приносить, тому й носом крутить. Наїлася, – пояснила Віра.

Етьєн оплатив карткою замовлення та залишив Алісі на корм готівку у спеціальну банку.

Віра, як завжди намалювала квіти на пінці лате, а на сосисках з’явились смайлики з майонезу, гірчиці та кетчупу.

Хлопці забрали замовлення та усі розмістилися за двома столиками, насолоджуючись легким вітерцем з моря та приємною компанією.

Аліса не втрачала нагоди, щоб привернути увагу та всілася біля Соломії, яка знімала кицю з усіх ракурсів.

– Красунечка, гарнюня, – гладила кицю дівчина. – Скільки разів у мами просила про котика, але моїй мрії не судилося здійснитися.

– Так ти ж додому тягнула усіх котів, собак та їжаків, – мовив Етьєн. – А як ти вужа принесла? Згадай, які у мами були очі, коли ти сказала, що він втік. Наступного дня сусідка на балконі пригадала, напевно, всі вигуки, поки того ужика ловила.

– О, вужик це тема. Я обмежилася тільки собачкою, яку тато купив, – мовила Женя.

– А в мене був папуга. Дідусь з рейсу привіз. Борис-барбарис. Великий білий з жовтим чубом. Три місяця пробув на кораблі та вивчив морський жаргон. Усі сусіди знали, що рівно о шостій годині, якщо не накрити Бориса звечора, він буде волати: Мічман, падлюка, вже нализався? Хто нагадав у кубрику? Три чергування поза чергою! – розповідала Соня.

Софія розповідала та усміхалася, а Етьєн, наче зачарований, дивився тільки на неї.

Коли сонце почало нещадно палити усі почали збиратися, але домовилися, що неодмінно влаштують подібну вилазку знову.

– Соню, які в тебе плани на завтра? – запитала Соломія.

– Поки ніяких.

– Та мама мене з’їсть, якщо я не домовлюся про тату для неї, – пояснила руданка. – Ти зможеш до нас приїхати?

– Я заберу та відвезу, коли скажеш, – втрутився Етьєн.

– Ти здурів геть? – тихо прошепотів Ед. – Завтра нарада з партнерами.

– Женю, Алексе, вас також запрошую. Мама любить бути серед молоді, – мовила Соломія.

– Добре. О дванадцятій буде зручно? Я прихоплю із собою хну для татуювання, – відповіла Соня.

– Ти мені потрібен завтра в офісі. Робота сама себе не зробить, – шепотів Едуард Ету. – Оце дожилися: трудоголік забив на роботу. От не знаю, що краще.

Усі рушили до машин та поїхали на своєму транспорті додому.

Етьєн вів машину впевнено, але зі щасливою усмішкою на устах.

– Те, що ти по вуха закоханий, видно неозброєним оком, але ж не забивай на роботу, – почала Соломія.

– Отакої! Ви мене з мамою ладні були з сім’ї вигнати, що я весь час працюю, а тепер ти кажеш: «Не забивай». Це як розуміти?

– Я неймовірно щаслива, що ти зустрів Соню. Я розумію, що у вас якась мутна історія знайомства. Соня попалилася та й твій фінгал під оком також не сам по собі з’явився, – мовила Соломія.

Дівчина з братом були дуже близькі. Етьєн розповів правдиву версію зустрічі з Сонею та Женею у клубі та взяв з Соломії слово, що вона сама ніколи не піде туди.

– Так, Соні пощастило, що ти опинився поряд, а нам пощастило, що так сталося. Від долі не втечеш, – мовила Соломія.