Розділ 28. Вишуканий комплімент

Розділ 28. Вишуканий комплімент

Етьєн не очікував такого прямого запитання від мами при всіх, але швидко зібрався.

– Софія, – почав Етьєн, взявши дівчину за руку та підійшовши до неї дуже близько, – моя дівчина з якою я хотів тебе познайомити.

У цей момент у трьох людей, як мінімум, очі стали більшими, а одна жіночка ледь не вдавилася ігристим.

– Сьогодні день сюрпризів, Етьєне, – мовила мама.

Софія хотіла щось сказати, але Етьєн наблизився до їх вушка, ніби цілуючи та прошепотів:

– Підіграй мені.

– І давно ви разом? – почувся голос Соломії, яка була така ж здивована, як і Ед.

– Щасливі не спостерігають за часом. Думаю, що для нас важлива якість, а не кількість, – відбивався від запитань Етьєн.

– Софіє, а де ви познайомились? – додала запитань і Поліна Острозька.

– Ми... – почала Соня, згадуючи їх знайомство і розуміючи, що розповідати правду вона точно не наважилася б.

– На виставці. Ми познайомилися на виставці, – врятував ситуацію Ет.

– І давно ти по виставкам ходиш? – з нотками глузування запитав Едуард у товариша.

– Виставка була дуже гарна. Я тобі також раджу завітати. Там багато талановитих художниць, – відповів Ет, розуміючи, що його друг виконав свою погрозу, діставати його через те, що не розповів нічого про Соню.

– Так, ми познайомились на чудовій виставці мого одногрупника Матвія Весельського, – у розмову увімкнулася і Софія. – Там є багато цікавих картин.

– Етьєне, неочікувано, але приємно, – мовила Аполінарія ще раз поглянувши на Софію з голови до ніг та залишилась дуже задоволеною. – То ти студентка?

– Так, – відповіла Софія.

– Ну, звісно ж студентка, – прискаючи отрутою сказала жінка, яка вдавилася ігристим, коли Етьєн представив Софію, як свою дівчину. – Бідні студенти не можуть дозволити собі принести квіти на свято іменинниці.

– Пані, ви дещо помиляєтесь. Моя Президентська стипендія дозволяє придбати мені будь-які квіти, але маю для іменинниці дещо інше, – мовила Софія спинивши офіціанта, на таці якого стояли келихи з червоним вином. – Етьєне, ти мені допоможеш? – запитала впевнено Софія. Вона не дозволить так з собою поводитись.

– Звичайно, що робити?

– Зніми, будь ласка, зі стола білу скатертину, попросила Соня. Довкола дівчини збиралося багато гостей, які висловлювали захват портретом та дивились, що ж буде робити дівчина далі і для чого їй скатертина.

– Едуарде, допоможете? – запитала Софія, коли Етьєн повернувся зі скатертиною.

– Я до ваших послуг. Згоряю від цікавості, – заінтриговано мовив Ед.

– Етьєне та Едуарде, візьміть, будь ласка, кінці скатертини та тримайте її натягнутою, щоб вона не прописана, – почала роздавати команди Софія.

Дівчина трохи пригубила вино, а потім вмокнула у келих пензлик. Гості затамували подих, бо Соня почала малювати вином на білій скатертині. Мазки художниці перетворювалися на чудові польові квіти – червоно-вишневі маки.

Коли дівчина закінчила, пролунали оплески та схвальні відгуки.

– Я згадала хто ти! – неочікувано видала Соломія. – Я бачила відео блогерки Злати. Точно! Ти – Софія Перлина. Злата викладала сторіси, як ви малювали на асфальті, як ти писала портрети своїх одногрупників та там ще було відео з екзамену. Ти створила бомбезний малюнок на піджаку викладача, – почала скоромовкою захоплено таратонити Соломія.

– Так, то була я. Але то була не тільки моя праця, але й моїх друзів, – додала Софія.

– Чудові квіти! Етьєне, це ти сказав, Софії що маки – мої улюблені квіти?

– Ні, – задоволений, наче чешинський кіт, відповів Етьєн.

– Не знаю чому, але ви в мене асоціюєтеся саме з квіткою маку, – розпочала Соня. – Яскрава, розкішна українська жінка, яка п’янить та зачаровує своїм змістом. Серед поля маків цвіт можна завжди побачити, так само ви виділяєтеся серед натовпу. Навіть тоді, коли пелюстки юності відніс з роками вітер, ви залишаєтесь прекрасною і наповненою, як мачина. Не дарма у прислів’ї йдеться: Нема риби над линину, нема м’яса над свинину, нема квітки над мачину. Троянди, півонії, гортензії, орхідеї – усі рано чи пізно зів’януть, а мак залишає по собі продовження у маленьких мачинках, які проростуть із землі. Так само і ваші пісні, якими ви рясно засіваєте свою співочу життєву стежину, проростуть у серцях кожного, хто хоч раз почув ваш спів.

Як тільки Софія завершила свою полум’яну промову, Аполінарія зі сльозами розчулення на очах кинулася обіймати дівчину. То була не просто промова, а комплімент, ще такий вишуканий та щирий.

– Ете, я тебе приб’ю, – прошепотіла Соломія, підійшовши до брата. – Я спочатку думала, що це якась підставна дівчина, але твої очі та до біса закоханий вигляд, говорять самі за себе. Хай ти мамі не розповідав, але чому від мене приховував? – не могла зрозуміти сестра.