Розділ 26. Дівчина поряд

Розділ 26. Дівчина поряд

Соні наснився портрет, який вона мала намалювати. Буває ж так, що геніальні ідеї приходять до людей під час сну.

Прокинувшись, дівчина передивилася фото мами Етьєна. Чомусь Аполінарія Острозька асоціювалась у неї з жінкою на картині, яку називали «Золота Адель». Їй спала на думку картина австрійського художника Густава Клімта, найвідоміший з його портретів – «Портрет Аделі Блох-Бауер I».

Харизматична жінка на золотому тлі. Софія продумала цікаві елементи, які мали б підкреслили красу оперної співачки. Соня подумала про те, які фарби та пензлики їй необхідні. Найбільшим питанням було: що одягнути? Яку сукню?

– О, вже прокинулася. Сама не спиш й іншим не даєш, – завовтузилася на ліжку Женя. – Один день тільки знайома зі своїм єті, а всю ніч: Ет, Етьєн... коханий...

– Не було такого, він мені не снився, – кинула у Женьку подушкою Соня.

– Точно не снився? – недовірливо подивилася Євгенія на подругу. – Хвала усім богам!

– Та ну тебе. Краще давай подумаємо, у чому я піду? – запитала Софія.

– Ти хоч мішок надягни, все одно будеш найкрасивішою.

– Хочеш, щоб я у мішку пішла? – жартома запитала Соня.

– А ти підеш? О, в мене для тебе є наряд. Підкориш усіх. Пам’ятаєш, я купила блакитну сукню, яку планувала одягнути на Новий рік, а потім я обрала для себе червону сукню. Ти ще тоді її приміряла та мала божественний вигляд. От в неї і вберися. Будеш наче шматочок неба серед акул мистецтва.

– Так, пам’ятаю вона мені сподобалася. Дещо відкрита, але для такого заходу саме те. І малювати буде зручно, – розмірковувала Софія. – А знаєш, що мені наснилося?

– О, тільки не починай знову: Ет, Етьєн, коханий... – глумилася над подругою Женя.

– От не можна з тобою бути серйозною. Не розкажу, – мовила Софія і показала подрузі язика.

– Ой, чого ж це я. Точно, Етьєн же ні ЩО, а ХТО. То що тобі у Етьєна наснилося? – продовжила жартувати Євгенія.

– Яка ж ти збоченка.

– Угу, на себе подивись, – мовила Женя, піднявшись та рушивши до гардеробної. – Ось, ти будеш схожа на фею. До цієї сукні у комплекті ще йде бутоньєрка. Треба буде приколоти твоєму білому і пухнастому.

– Не забудь, що тобі ще сьогодні доведеться маскувати синець під оком, – нагадала Софія.

– Зроблю все у найкращому вигляді. Так, що мама рідна не пізнає.

– От через те я і хвилююсь. Знаю твої здібності, – розсміявся Софія.

Дівчата жартували, веселилися, а потім заїхали до квартири Софії за фарбами та до спеціалізованого магазину, де придбали усе необхідне для портрету. Женя взяла обіцянку з Софії, що та обов’язково сфотографує те, що вийде. Бо якщо Євгенії сподобається концепція, то хотіла б і собі подібний портрет. А що? Мамі Етьєна можна, а їй ні? Вона також золота дівчинка!

Коли Софія була вбрана та зібрана, то єдине, що могла вимовити Женя:

– Вау... Ні, світу, звичайно, несказанно пощастило, що я народилася у жіночій статі, але якщо я була б чоловіком, то твій єті був би в прольоті, – зачаровано мовила Женя. – Яка ж ти красунечка.

Алекс завантажив усе необхідне до автівки. Полотно ледь влізло до багажника.

– Соню, ти сімейний портрет малювати будеш? – поцікавився Алекс. – Для чого таке велике полотно?

– Великій оперній співачці – великий портрет. Не заздри, Соня і тебе якось намалює, – відповіла Женя.

– Хочу зробити алюзію на картину відомого художника. Сподіваюсь, що вийде, – мовила Софія.

– Обов’язково все вийде, – підтримала її Женя.

Коли автівка Алекса під’їхала до обумовленого місця, Етьєн вже чекав на них. Не всидів вдома. Навмисно приїхав раніше. Йому здавалося, що це пришвидшить його зустріч із Сонею.

Ет мав вигляд, наче з модного чоловічого журналу: чорний дорогий костюм, біла сорочка та метелик блакитно-сірого кольору. Мусив доповнити свій образ окулярами від сонця, бо Женя ще мала підправити його образ.

Алекс вийшов з машини, відкрив дверцята автівки для своїх пасажирок. Першою вийшла Євгенія у легкій чорній елегантній сукні. Етьєну здалося, що пройшла ціла вічність, поки він побачив маленьку ніжку Софії, яка з’явилась першою. А коли побачив Соню у повний зріст, дещо підвис. Це була не дівчина, а якась богиня.

– Агов, ти мене чуєш? – махала перед його очима злюка Женька, намагаючись перемикнути на себе увагу. – Ти так не дивись, бо щелепу доведеться з асфальту відшкрібати.

– Привіт! – сказав Етьєн, ніби вітаючись виключно з Софією, а інших нікого не існує.

– Привіт, Етьєне. Маєш гарний вигляд, – зробила комплімент Софія.

– Ну, все. Будете потім любуватися. Ет, сідай на заднє сидіння буду тебе штукатурити. Але сиди і не рухайся, – взяла справу у свої руки Женя, розуміючи, що ці двоє можуть зависнути надовго.

Коли Євгенія закінчила чаклувати над обличчям Етьєна, то ніхто б не сказав, що під шаром косметики розтягнувся великий фінгал. Женя доповнила образ бутоньєркою виконаною у тих самих тонах, що й сукня Софії.