Розділ 24. Миле знайомство

Розділ 24. Миле знайомство

Женя, не бачачи перед собою перешкод, впевнено увійшла до квартири, поки Алекс затримався у дверях. Етьєн не очікував на такий розвиток подій, але швидко зорієнтувався та вдарив в ніс нахабу, який бажав пройти за дівчиною у глиб його квартири.

– Де вона? – волала Женя, бігаючи по квартирі Етьєна. Чоловік втратив пильність та неочікувано отримав у відповідь удар під око. Він зібрався та навалився на свого кривдника. Він був дещо крупнішим та мав певну перевагу. До того ж, він захищав від незнайомців, які віроломно увірвалися, своє помешкання. Сили самі з’явилися.

Женя побачила, що Алекс поступається господарю помешкання, схопила перше, що потрапило під руку (а це була рідкісна порцелянова ваза) і гепнула Етьєна нею по голові...

У цей момент Соня почула якісь звуки боротьби за дверима. Одягнула халат, закрутила рушник на голові та відкрила двері ванної кімнати. Перед собою вона побачила картину, яку можна було охарактеризувати одним словом: припливли... Етьєн катався з Алексом по підлозі, а Женя гепнула вазою її рятівника по голові.

Соня встигла тільки зойкнути, як Етьєн вимкнувся.

– Женю, не треба, він хороший! – вигукнула перше, що прийшло в голову. Женя побачила перед собою ту, кого шукала і понеслася до неї.

– Сонечко, як ти? Що з тобою зробив цей громило? Тікаймо, я його вирубила, – потягнула подругу за собою Женя.

– Женю, що ж ти наробила! Він врятував мене вчора та усю ніч панькався, – мовила Софія посідаючи поряд з Етьєном

– Ой, – єдине, на що спромоглася Євгенія.

– Алексе, допоможи перетягнути його на диван. Боже, він хоч дихає? – геть зблідла Софія.

– Та все з ним буде добре, – намагалася заспокоїти подругу Женя і тихіше додала, – напевно.

Алекс потягнув господаря квартири на диван у вітальні, а Софія знайшла у холодильнику лід. Зібрала кубики льоду у полотенце та приклала до гулі, яка поступила на голові її рятівника.

– Соню, хто це? Що вчора було? Чому ти не зателефонувала? Я ледь не збожеволіла після того, як Алекс мене ледь не з того світу дістав, – з неприхованим хвилюванням пошепки запитала Євгенія.

– Це Етьєн. Він власник цієї квартири. Мій телефон розрядився а напам’ять твій номер я, на жаль, не знаю, – розповідала Софія, прикладаючи лід. – Етьєн вчора побачив, що той хлопець щось підкинув у наш напій, коли Алекс пішов до машини за твоїм телефоном. Ет спустився та знайшов мене серед піни.

– Етьєн, Ет, серед піни... Знайшла, таки свого єті, чи це він знайшов тебе? – сказала Женя, побачивши, як Софія хвилюється за чоловіка.

– Я знайшов у аптечці на кухні нашатир, дай йому на ватку понюхати, щоб прийшов до тями, – мовив Алекс прикладаючи до свого носа пакет напівфабрикатів з морозилки.

Софія замочила вату нашатирним спиртом та поводила біля носа Етьєна. Чоловік скорчив смішну мармизку та розтулив очі.

– Нарешті. Етьєне, я все поясню. Це мої друзі про яких я питала вранці, які мене шукали. Євгенія та Алекс.

– Угу... Алекс, який засвітив мені в око та Євгенія, яка гепнула мене чимось по голові. Миле знайомство. А чим, до речі, гепнула? – намагався знайти предмет, яким Женя зарядила йому по голові. – То був подарунок на день народження моєї мами. Я навмисне привіз цю вазу з-за кордону на її ювілей.

– Вибач, будь ласка, я ж не знала, – тихо мовила розгублена Женя. – Я обіцяю, що придбаю таку ж саму, що б мені це не коштувало. Я дуже вдячна, що ти врятував нашу Соню.

– Я після того, як відкачав Женю від того пійла, кинувся за Сонею, але її ніде не було, – почав розповідати Алекс. – У службі безпеки взяв записи камер спостереження. Знайшов та ідентифікував того покидька, що підкинув пігулку у напій Соні. Ти знатно йому носа розквасив. Ну, я також його трохи розмалював. Думаю, що найближчий місяць він точно носа на вулицю не покаже. Далі по камерах ми побачили номери твоєї машини. Поки хлопці шукали твою адресу, я заїхав до Катерини Петрівни, щоб пересвідчитись, що Соні немає вдома. Соню, я був дуже обережний. Привіз продукти, як завжди. Женя у машині на мене чекала, – розповідав Алекс.

– Знаю, я телефонувала ба з телефону Етьєна. Мій розрядився ще вчора.

Пролунав дзвінок домофону.

– Це, напевно, привезли їжу чи одяг, що я замовив. Соню, відчини, будь ласка, але попередньо поглянь на екран. Я гостей не чекаю, але якщо це буде мама чи сестра, то не знаю, що буду видумувати, – відверто сказав чоловік.

Софія повернулася з кількома покупками. У одному була ресторанна їжа, а в другому – одяг, який замовив завбачливо Етьєн.

– Я швидко переодягнуть та приготую щось нам усім, бо тут на двох, а нас четверо, – мовила Софія, зрозумівши, що Етьєн розповідає, свою версію подій вчорашнього вечора.

– Я тобі допоможу, – сказала Женя, йдучи за Сонею. – Звідки одяг?

– Етьєн замовив, бо моя сукня має не найкращий вигляд.

– Сонечко, як же я за тебе вчора перехвилювалася, як прийшла у більш-менш адекватний стан. Він нічого поганого з тобою не зробив? – обережно поцікавилася Женя.

– Жень, все, що я пам’ятаю – ідеально білий унітаз та ванну кімнату. Етьєн виходжував мене, наче дитину. – А ви ще йому погром влаштували.