Розділ 23. Неочікувана гостя

Розділ 23. Неочікувана гостя

Софія добре пам’ятала номер телефону ба. Дівчина натискала на цифри на екрані смартфону та молила тільки про одне: щоб з бабусею було все добре та вона не знала, що відбулося насправді. Ще одного потрапляння бабусі до лікарні через неї, вона б собі не пробачила.

Дівчина зробила глибокий вдих та натиснула на зелений кружечок виклику абонента. Соня аж підстрибнула на ліжку, коли почула голос бабусі.

– Привіт, ба! Як ти? – запитала дівчина і заплющила очі, боячись почути небажану відповідь.

– Доброго ранку, Сонечко! Все добре. З самого ранку Алекс заїжджав, привіз знову пакунки з їжею, казав, що ви весело проводите час та збираєтеся на пікнік, – почула Соня слова бабусі і видихнула, бо з цих слів зрозуміла, що Алекс не видав її та з ним все добре.

– Так. Ми вирішили, щоб ти без нас не сумувала, передати смаколиків. Ти ж знаєш Марка Борисовича, – вирішила підтримати ідею своїх друзів.

– Добре, розважайтеся. Передавай вітання Жені, – мовила Катерина Петрівна. – А чому телефонуєш не зі свого телефону?

– Мій просто розрядився, – не збрехала Софія. – Ба, я тебе дуже сильно люблю.

– І я тебе, Сонечко.

Соня завершила розмову і дякувала усім вищим силам, що бабуся нічого не знала. Вона розуміла, що Женя її точно буде шукати. Подруга навмисне відправила вранці Алекса на розвідку, щоб переконатись, чи не вдома вона. Якщо Женя звернеться за допомогою до тата, то не те що квартири не бачити подрузі, але й не вийти їй з будинку у найближчі два роки, якщо тато дізнається про ефект коктейлів. Голова боліла страшенно, але думки про подругу перевищували біль.

– Ось, випий, – Етьєн простягнув якусь велику таблетку та стакан води. – Це має зняти головний біль. Вигляд маєш, якщо чесно, недуже.

– Дякую, – Софія взяла з рук чоловіка ліки та прочитала назву. Після вчорашнього випадку, їй було важко довіряти незнайомцям, але Ет здався їй якимось домашнім та близьким. Чоловік вже встиг надягнути футболку, чому Софія була рада, бо тканина прикрила його ідеальне тіло.

– Господи, це ж він бачив мене майже оголеною! – подумки прокричала Соня. – Отакої! Я у ліжку незнайомця, який панькався з нею всю ніч. Яка ганьба!

– Можеш прийняти у душ. Впевнений, що тобі має стати краще. Я замовив нам сніданок, хоча незабаром вже час обідати. Я не люблю готувати, то доведеться обійтися їжею з доставки.

– Дякую, Етьєне. Ти навіть не уявляєш, яка я тобі вдячна. Вибач, що тобі довелося вчора зі мною возитися. Ти не подумай нічого поганого, це ми з подругою вчора вперше до клубу пішли, думаю, що і востаннє. Мені дуже соромно, що би бачив мене у такому світлі та все ж вирішив допомогти, – мовила Соня, не знаючи, куди подіти очі від сорому. Оце познайомилася з хлопцем... Носив пів ночі на руках та доглядав, як за малою дитиною.

– Буває. Ти більше не ходи у такі місця сама. Це гарний клуб, але покидьків, на жаль, вистачає. Я вже зв’язався з власником клубу, щоб він переглянув камери спостереження та вирахував того, хто підкинув тобі щось у напій. Мій знайомий сказав, що вже хтось сьогодні приходив та також питав про того хлопця. Схоже, що твої друзі тебе шукають і тому паскуднику ще перепаде. Так йому й треба. Більше у жоден пристойний заклад він не потрапить.

– Дякую. Я все ж скористаюся ванною кімнатою, – мовила Софія. Дівчина відкинула простирадло, встала з ліжка та одразу ж почервоніла. Футболка ледь прикривала її сідниці.

– Там є рушники і халат, правда, на тебе буде дещо завеликий, але що маю. У цій квартирі немає речей сестри. Вибач, я взяв на себе сміливість та за розміром сукні замовив тобі одяг. Не знаю, чи вгадав зі стилем та смаком, але що вже є. Не впевнений, що сукня після вчорашнього матиме гарний вигляд і ти зможеш у ній вийти на вулицю.

– Дякую, що про все подумав. Мені все ж дуже незручно, що так сталося і я принесла тобі стільки клопоту, – ніяковіючи, мовила Соня.

– Не переймайся, це життя.

Коли Софія зайшла до ванної кімнати та поглянула у дзеркало, то жахнулася. На неї дивилася дівчина з кудлатим волоссям, чорними колами під очима від туші та дещо запухлим обличчям.

– Боже, жива чупакабра. Що про мене Етьєн подумає? – мовила тихенько дівчина. Їй чомусь була важлива його думка. Вона розуміла, що він, дійсно, зробив для неї дуже багато і виявився справжнім чоловіком. Софія стала у дощову кабіну під струмені теплої води та трохи забулася, намагаючись змити з себе неприємні спогади минулої ночі, які все ж вривалися у пам’ять яскравими спалахами.

Етьєн у цей час також думав про свою гостю. Він звернув на неї увагу ще вчора у клубі. Бачив її подругу з хлопцем, помітив, як вони танцювали, спілкувалися. Чомусь йому весь час хотілося дивитись тільки на неї, його вабила її щира усмішка, сяючі очі, які, часом, блукали по тонованим вікнам VIP-простору, де він перебував з Едом, який витягнув його відпочити та відсвяткувати вдалий договір. Етьєн не любив такі заклади. Його не приваблювали дівчата, які тут намагалися залізти у штани та вели себе надто розкуто. Серед усіх присутніх його погляд пропалював саме її! Він ледь не розбив скло вікна, яке відділяло другий поверх, коли побачив, що той козел кинув щось дівчині у келих і вона з подругою це випили. Зрозумів у той момент дві речі: по-перше, то було щось недобре і треба рятувати дівчат, по-друге, тепер ніколи не відпустить сестру до клубу, бо побачив на власні очі, що може статися з привабливою дівчиною. Так, він вважав Софію привабливою. Вона якось виділялася серед усіх. Інші блякли на її фоні, були сірими та пустими. Етьєн переживав такі почуття та емоції вперше. У нього були дівчата та й мама щоразу знайомила з різними представницями жіночої статі, але таке захоплення та хвилювання, переживав вперше. Софія його вабила. Така ніжна, така мила, хочеться її захищати та боронити від усіх. Був готовий вбити того паскудника вчора. Добряче йому вчора вмазав, точно носа зламав.