Розділ 19. Контент, що точно підірве мережу

Розділ 19. Контент, що точно підірве мережу

Соня дивилася на викладача переляканими очима, наче в оленятка Бембі. Вона зрозуміла, що піджак викладача безнадійно зіпсований через неякісну фарбу перуки. Саме Соня стала причиною того, на що споглядали студенти та, навіть, кілька одногрупників, які також йшли на екзамен.

– Софіє, що ж вам зробив мій новий костюм, що ви вирішили його вдосконалити? – запитав викладач, помітивши в очах дівчини переляк.

– Я ненавмисне, вибачте, будь ласка, – тихенько сказала Софія.

– Зробіть глибокий вдих, видих та йдемо на екзамен. Не знав я, вірніше, не здогадувався, що ви можете поцупити мою перуку, – мовив викладач, намагаючись розрядити ситуацію.

– Пробачте, будь ласка, – вибачилась Соня ще раз та пішла за викладачем в корпус.

Коли Віктор Васильович зайшов у фойє, одразу підійшов до дзеркала. Піджак та перуку було зіпсовано безповоротно. Викладач зняв піджак, поглянув на нього, зітхнув та поклав на столик. Подивився на себе у дзеркало, зняв перуку, викрутив її, але вирішив не надягати знову, бо розумів, що може перепасти кольорових розводів ще й сорочці. Студенти та викладачі довкола витріщалися на Віктора Васильовича, бо всі звикли бачити його у перуці, а тут побачили справжню непоказну рослинність на голові чоловіка.

Коли Соня зайшла до аудиторії, на неї вже чекала Женя. Віктор Васильович розділив студентів на дві групи по 12 студентів, щоб усім було достатньо простору для творчості.

– Женю, привіт, я... В мене... – ніяк не могла сформулювати думку Соня.

– Заспокойся. Що сталося? Поясни нормально, бо я подумаю, що в тебе якийсь кінець світу.

– Майже. Розумієш, я виходила з тролейбусу, а на вулиці був дощ і ненавмисно зачепила... і Віктор Васильович залишився... залишився без... – ніяк не могла продовжити Соня.

– Залишився без нового піджака та перуки, – завершив за неї Віктор Васильович, підійшовши ближче до дівчат. Женя та інші студенти здивовано дивились на свого викладача, якого вони не звикли бачити без перуки, а тут... новий імідж.

Віктор Васильович заніс до аудиторії, де мав проходити екзамен, гіпсову скульптуру та накинув на неї свій зіпсований піджак.

– Завдяки зливі та парасольці однієї студентки, мій піджак тепер має такий вигляд, а на моїй голові ви можете зараз спостерігати натуральну лисину та поодиноку рослинність, – говорив викладач кепкуючи з себе. – Сьогодні вам доведеться писати картини на східну тематику маслом. Перед вами мольберти з полотнами, але однин зайвий. Одна юна леді замість полотна буде малювати на моєму піджаку, який стане їй місцем для фантазії. Але й фарби їй не знадобляться. Доведеться знайти природні барвники, якими буде намальована її історія на піджаку, який було зіпсовано, хоч і випадково, але не без її допомоги.

Усі студенти мовчали та намагалися вгадати, що ж буде далі. Соня підійшла до скульптури Давида, на якій висів піджак, та почала оглядати його.

– У вас є рівно година, щоб написати картину. Презентувати не потрібно. Намагайтеся не затягувати з вчасною здачею картин, бо після вас буде друга частина вашої групи працювати. Можете зобразити драконів, гейш, сакуру, типові східні будиночки, віяла, я не обмежую ваш політ фантазій, – студенти завмерли, бо не могло бути усе так просто, усі чекали підступу. – Але... вам доведеться використовувати тільки один колір і усі його відтінки. Можете додатково ще взяти білий і чорний. Кольори картин не повинні повторюватись, – озвучив другу частину завдання викладач. – Перед вами лежать коробочки від кіндер-сюрпризів, всередині колір, яким ви будете малювати. Підходьте та обирайте. Хай щастить! – студенти тяжко видихнути. Це ж треба було до такого додуматися, але розуміли, що вони ще у нормальному положенні, Соні взагалі на піджаку малювати невідомо чим. Усе як в тій казці: піди туди, невідомо куди, принеси те, незнано що... Студенти почали підходити та наосліп обирати кольори. Але підійшли не всі студенти, кілька стояли у роздумах.

– Софіє, вам зрозуміле завдання? Полотно перед вами, а щодо фарб вам потрібно подумати, – мовив Віктор Васильович, витираючи лисину хустинкою.

– Так. А пензликами можна користуватись? – запитала дівчина, але в її голові вже визрів певний план. Вона дивилась на вазон каланхое, який стояв на підвіконні.

– Звичайно.

– А «фарбники» брати тільки у цій кімнаті? Чи можна використовувати матеріали, що знаходяться поза цією аудиторію? – запитала Женя, яка не обирала колір та неочікувано з’явилась за спиною Софії.

– Можна використовувати усе, що знайдете, але воно має знаходитись на території університету. Євгеніє, а чому ви досі не обрали свій колір та не приступили до роботи?

– Я прийду на перескладання. Можете ставити «незадовільно», – впевнено відповіла Женя, даючи зрозуміти, що не відмовиться від своєї затії.

– Женю, а як же квартира? Це ж останній екзамен? – запитала Соня, розуміючи, чим жертвує дівчина заради допомоги їй. Напевно, у такій ситуації вона б вчинила так само.

– Нічого, почекаю ще пів року. Я вже звикла до черги у вбиральню в твоїй квартирі.

– І я прийду на перескладання, – зовсім неочікувано сказала Злата. Дівчина бачила, що намічається щось мегацікаве. Такий контент точно знову підірве мережу.