Розділ 13. Одеська гостинність

Розділ 13. Одеська гостинність

Алекс набрав повідомлення Марку Борисовичу, що вони планують після пар поїхати в гості до Соні. Хлопець також попередив і Євгенію, щоб візит батька не став для неї несподіванкою.

Автівка батька Жені зупинилась поряд з дев'ятиповерхівкою. Парковка, просторий двір з сучасним дитячим майданчиком та великою кількість лавочок та зелених насаджень. Марк Борисович вийшов з автівки та взяв з багажника два пакети. Він не знав, що купувати. До того ж Олександр його попередив, що Перлини живуть поряд з ринком та не варто їм нести фрукти та овочі, бо вони можуть їх вільно придбати самі. Чоловік запитав у жіночки, яка готувала у його домі, що краще придбати. Вона порадила сир, рибу, оливки та торт. Марк Борисович скинув список своїй помічниці і тепер стояв перед дверима з двома пакунками. Помічниця чомусь обрала живу рибу, яка ще матиляла хвостом.

Якась мешканка з песиком виходила на прогулянку та відкрила двері під’їзду. Марк Борисович піднявся на другий поверх та подзвонив у двері. Чоловіку відкрила двері жіночка елегантного віку. Струнка, з осанкою танцівниці у легкій сукні та фартуху поверх неї. Чоловік звернув увагу на її очі, які сяяли добром та ласкою. Він подумав, що саме такі очі мають бути у люблячої бабусі.

– Добрий день! Я – тато Євгенії Бехтольд, одногрупниці вашої Соні. Прийшов знайомитись. Я багато чув про вашу родину, але не було нагоди познайомитись, тож вирішив виправити це непорозуміння.

– Добридень! Як добре, що ви завітали. Ми вам такі вдячні, що ви Максима прилаштували. Він розповідав, що роботу йому дали й житло. Дякую щиро. Він хлопець хороший, просто доля його підвела, – мовила Катерина Петрівна. – Чого ж це ми в дверях? Заходьте.

– А це вам. Це до столу, – сказав Марк Борисович, увійшовши у коридор. Чоловік відмітив, що у квартирі було дуже чисто і затишно. На стінах було багато картин, на етажерках стояли порцелянові статуетки під якими було ідеально біле рішильє.

– Дякую. Проходьте. Там дівчата на кухні куховарять. Занесіть, будь ласка, пакунки туди, – сказала жінка, показуючи у напрямку кухні.

– Куховарять? Це цікаво, – дещо здивовано мовив чоловік. Його здивування стало ще більшим, коли він на кухні побачив свою доньку у фартуху, яка нарізала овочі.

– А ось і тато. Соню, Катерино Петрівно, знайомтеся. Це мій тато – Марк Борисович. Тато, це – Соня, – вирішила перезнайомити усіх присутніх Женя.

– Приємно познайомитись, – сказала Соня.

– І мені також приємно. Женя багато розповідала про тебе та Катерину Петрівну. Вибачте, що звалився, як сніг на голову, – сказав чоловік, ставлячи пакунки на стіл.

– Що там? – запитала Женя.

– Чесно, точно не знаю, але щось шевелиться. Має бути риба, але я вже сумніваюсь, бо надто активно шевелиться. І має бути торт.

– Зараз подивимось, хто там у пакеті бешкетує, – усміхаючись, сказала Катерина Петрівна. – Ви можете пройти у зал, поки дівчата на кухні чаклувати будуть.

– Знаєте, мені цікаво, як будуть вони чаклувати, – сказав чоловік, дивуючись тому, як вправно його донька працювала на кухні. Це вперше вона щось допомагала готувати. Коли була жива його дружина, мала Женечка, любила допомагати мамі, але після смерті Надії, вона не виявляла цікавість до кухні. Марк Борисович зачаровано спостерігав за процесом.

– Ой, дійсно риба. Ще й жива! – вигукнула Женя.

– І хвостом шевелить, – додала Соня.

– Що ж дівчата,будемо готувати рибу. Олександре, допоможете її вбити та почистити рибу? – звернулась до Алекса Катерина Петрівна.

– Якщо розкажете, як це зробити, – відповів Алекс.

– Я… Я можу, – здивував усіх Марк Борисович. Чоловік зняв дорогий піджак та краватку, закачав рукава сорочки та взяв за зябра рибину. – Я пам’ятаю, як тато це робив, – чоловіка накрила ностальгія за його дитинством та юністю. За тими часами, коли й він з батьками жив у звичайній квартирі та так само, як зараз, хазяйнував на кухні. Тато Марка Борисовича любив рибалити, то риба була частою стравою на столі у їхній родині. Мама любила готувати рибу, але не любила її чистити. То ж цю справу доводилося робити батьку, який і навчив Марка поратися з рибою.

Марк Борисович взяв дошку та відбивний молоток. Його руки літали над рибою. Він вправно та акуратно почистив її, що жодна лусочка не опинилася на підлозі. Але робив це з такою насолодою, що задоволена усмішка не сходила з його обличчя.

– Пропоную запекти рибу. Сонечко, дістань деко та знайди спеції. Женю, наріж слайсами лимон. Олександре, йдемо у зал, допоможете розкласти стіл. Усі ми за цим кухонним столом не помістимося, – роздавала чіткі інструкції Катерина Петрівна.

Коли з чищенням риби було завершено, дівчата додали спецій та поставили рибу у духовку. На кухні панувала якась така гармонія та порозуміння, що все складалося дуже легко і у невеликій кухні нікому не було тісно.

– Таточко, ти мене здивував, – прошепотіла Женя, коли чоловік помив руки від риби.

– Повір, ти мене здивувала не менше.

Дівчата разом сервірувати стіл, а Катерина Петрівна розповідала Марку Борисовичу про людей на світлинах у сімейному альбомі, поки риба готувалася.