Розділ 6. Крихти спілкування

Розділ 6. Крихти спілкування

Мама Соні жила у Сполучених штатах. Після того, як народила донечку не захотіла повертатися до танців, вважала, що саме вони призвели до того, що вона лишилася сама з дитиною на руках. Катерина Петрівна не тиснула. Айсідора почала активно вивчати англійську мову. Відвідувала курси, дивилася фільми, багато опановувала самостійно.

Айсідорі боліло, що коли прийшла повідомити про вагітність, той чоловік виставив їх за двері та вимагав зробити аборт. Виставив її, наче якусь безрідну шавку, жебрачку чи повію. Жінка не змогла прийняти таке його ставлення. Тоді щось надломилося в ній. Їх родина не була надто заможною, але і не бідували. Була своя трикімнатна квартира у гарному районі, машина. Але той чоловік зробив їй дуже боляче, вона важко відходила. Навіть поява маленької Сонечки не змогла витягнути її із депресії. Дівчинкою повністю займалися бабуся і дідусь. Вони обожнювали манюню. Правду ж говорять, що перша дитина – остання лялька, а перша онука – справжня дитина.

Айсідора не хотіла брати на руки дитину, не хотіла годувати, опікуватись. Їй було до неї байдуже. Навіть ім'я дівчинці дав дідусь.

Єдинє, що радувало жінку – гарні успіхи у вивченні мови. Їй запропонували роботу перекладачем на кораблі. Саме там вона зустріла Майкла Макконнелла, свого майбутнього чоловіка. Іноземець огорнув Айсідору коханням, ніжністю, турботою. Жінка відтанула, навчилася знову довіряти чоловікам та вийшла за Майкла заміж. На той час Сонечці було 8 років. Катерина Петрівна не захотіла відпускати любу онучку у далекий Нью-Йорк. До того ж невдовзі у подружжя Айсідори та Майкла з'явився маленький Ніколас.

Соня, на жаль, ніколи не була надто близькою з мамою. Вона й сама не захотіла їхати до Америки. Як можна було покинути її друзів, художню школу? Та як би вона могла бути без своїх бабусі та дідуся? Дівчинка кілька разів відвідувала маму та її нову родину. Вона знайшла спільну мову з Майклом. Він був добрим та кумедним. Соня шалено ревнувала маму до Ніколаса, бо з її сторони ніколи не відчувала такого тепла, не отримувала стільки обіймів та поцілунків, як їх молодший брат. Софія відчувала себе зайвою у цій родині. Її сім'єю були бабуся та дідусь. Дівчина спілкувалася з мамою, розповідала про свої успіхи, але її підтримкою, порадницею та найріднішою людиною була її добра та мудра Ба.

– Привіт, Ніколасе! Як ти? – привіталася Соня, як тільки на екрані з'явилося усміхнене обличчя брата.

– Привіт, Софі! В мене все добре. Тато купив мені новий велосипед, а через тиждень у мене змагання з баскетболу, – молодший брат затараторив англійською.

Софія добре знала французьку та англійську мови. Бабуся походила зі старовинного дворянського роду. Частина родичів під час революції емігрувала до Франції. Щоб з ними підтримувати зв'язок батьки Катерини Петрівни вчили мову та вважали, що й дівчинка мала її добре знати, щоб спілкування не припинялося. Катерина Петрівна була обізнана у етикеті, культурі Франції, сервіруванні столу та добре зналася на винах. Свої знання вона передала і онучці, яка з самого дитинства вивчала з нею французьку. Англійську мову Соня вчила у школі та вдосконалювала на канікулах, коли навідувала маму та її нову родину.

– Привіт, Соню, – з'явилася у камері Айсідора. Жінка не називала Софію донькою. Ніколи. Вона стидалася своїх перших дорослих стосунків та ненавиділа батька Соні. Айсідора ніколи не розповідала дівчинці про нього. Коли Софія запитувала, то матір злилася, переводила розмову на іншу тему. Жінка була привабливою, доглянутою. Майкл не тільки покохав свою дружину, але й вселив у неї віру у себе, у гарне майбутнє. Айсідора розквітла з ним. Вона відпустила минуле, але Соня була живим нагадуванням тих часів. Поряд з донькою Айсідора мала вигляд старшої сестри, а не матері. Вони були схожими, але відрізнялися кольором очей. Блакитний колір Софії дістався від батька.

– Привіт. Ніколас вже встиг похизуватися обновкою, – з певним сумом мовила дівчина, якій все одно не вистачало мами, як би не намагалася її замінити бабуся.

– Так, він молодець, готується до змагань із баскетболу, – розповідала Айсідора, ніжно обіймаючи перед монітором сина.

– У мене також усе добре. Перший день пройшов чудово. Мені сподобалась група та я познайомилася з чудовою дівчиною, – виявила ініціативу Соня, бо знала, що мама може і не поцікавитись.

– Друзі це добре. Ой, вибач. Майкл каже, що до нас хтось прийшов. Я тобі зателефоную пізніше. Бувай. Бабусі привіт, – сказала жінка та розірвала дзвінок, не чекаючи відповіді Соні.

– Бувай, – відповіла темному екрану дівчина.

На жаль, таке траплялось не вперше. Ба намагалась згладити гострі кути, оточити піклуванням та любов'ю, але Соня себе почувала обділеною саме материнським теплом, увагою, спілкуванням. Неодноразово дівчина ставила собі запитання: у чому вона винна? Але не знаходила відповіді.

Катерина Петрівна стояла у дверях. Вона бачила та чула усю розмову. Жінка підійшла до онучки, в очах якої бригади зрадливі сльози, та ніжно пригорнула до себе.

– Моя люба, йдемо на кухню. Я смаколиків приготувала і ти мені розповісти усе-усе у деталях...

Бабуся Сонечки