Розділ 5. У творчій родині

Розділ 5. У творчій родині

Софія прийшла додому щасливою та сповненою емоцій від такого насиченого дня.

– Бачу, ти сяєш. Як твій перший день? – запитала бабуся.

– Привіт, Ба, – привіталася дівчина, цілуючи бабусю у скроню. – Усе пройшло краще, ніж я собі уявляла.

– Як група? Вже познайомилася з кимось? Там є гарні кавалери?

– Гарна група, ще не з усіма познайомилася. Найбільше моєї уваги перепало Жені. Особливих кавалерів не помітила, – відповідала на усі запитання по черзі Соня.

– Але якийсь Женя, все ж привернув твою увагу, – не втрималась бабуся.

– Не якийсь, я якась. Євгенія Бехтольд, – розповідала дівчина, згадуючи нову знайому. – Ой, Ба, які кавалери. Навчання, навчання і ще раз навчання.

– Я рада, що в тебе з'являються друзі. Студентське життя має бути насиченим та веселим.

– А як минув твій день? Знову Жульєн бурчав? – поцікавилася дівчина у бабусі.

– Все добре. Він бажає оновити вітрини та попросив тебе зазирнути на тижні, коли буде час.

– Обов'язково забіжу, – мовила Соня та пішла до своєї кімнати.

Катерина Петрівна подивилась на онучку та усміхнулась, згадуючи свою юність та час навчання.

Катерина Петрівна Перлина усе своє життя віддала балету. Навіть зараз, сидячи за столом, вона рівно тримала спину, а її рухи були плавними, елегантними та граційними.

У свій час Катерина була однією з кращих на курсі, вміла передати завдяки рухам тіла цілу історію. Вона проводила більше часу у стінах Одеського оперного театру, ніж вдома. Її природна грація підкорила не одного юнака, але вона віддала серце тому, кого щиро покохала. Зовсім юною вона вийшла заміж за моряка, який обожнював свою лебідку. На кожній виставі Сергій дарував дружині оберемки троянд. Колеги відверто заздри їй, бо Катерина завжди отримувала головні партії, з нею охоче працювали партнери та запрошували на гастролі. А тут ще й чоловік, який із захватом дивився на неї та засипав подарунками і дорогими речами, які привозив із закордонних рейсів. Катерина не раз виймала зі своїх пуантів бите скло, діставала голки з корсетів, але вона жила мистецтвом та не зважала на ці, як їй здавалось, дурниці.

Чоловік щиро кохав дружину та не наполягав на народженні дітей, розумів, що для Катерини танець – її життя.

Після того, як Катерина Петрівна завершила свою танцювальну кар'єру (балерини рано йдуть на пенсію), її покликали викладати у хореографічне училище, де вона сама навчалася.

Жінка із задоволенням прийняла пропозицію. Її маленькі вихованки обожнювали свою наставницю. Катерина Петрівна була вимогливою, справедливою та доброю. Багато учениць її класу також сяяли на сцені Одеського оперного театру. Саме юні вихованки підштовхнули Катерину до народження дитини.

Вона народила донечку, яка, як дві краплі води була схожа на неї. Радості та щастю чоловіка Катерини не було меж. Він завжди називав себе королем, бо поряд з ним була маленька принцеса та справжня королева.

Донечку назвали Айсідора, на честь відомої танцівниці Айсідори Дункан (Ізадори Данкан). Донька Катерини також пішла мистецькою стежкою та танцювала, але не зробила кар'єри балерини, як її мама, бо завагітніла у сімнадцять. Ця вагітність стала несподіванкою для усіх. Майбутній батько відмовився від свого нащадка, оскільки був одружений та вже мав законного спадкоємця. Катерина Петрівна підтримала доньку, не стала читати мораль, а оточила її теплом, увагою, затишком.

– Сонечко, може, мамі зателефонуємо по скапу? Хай порадіє за тебе, – запропонувала бабуся, зайшовши до кімнати онучки.

– Добре, зараз налаштую ноутбук, – неохоче відповіла дівчина, бо знала, що розмова особливо не складеться, але відмовляти любій Ба, Соня не стала.

Такою ШІ побачив Катерину Петрівну Перлину