РОЗДІЛ 9. Де кіт іде у королі, а тунець вирішує все

 ЧАСТИНА 1. Штаб кампанії

Штаб кандидата в королі розмістився в картонній коробці.

Не в будь-якій, а в тій самій, величезній, з написом «Вхід лише для тих, хто не гавкає», яку кіт за ніч розширив, прикрасив гірляндами й перетворив на повноцінне приміщення. Над входом висів банер: **«КІТ САЛАМАНДРА. КОРОЛЬ, ЯКОГО ВИ ЗАСЛУГОВУЄТЕ (БО ІНШОГО НЕМАЄ)».** Нижче дрібним шрифтом, олівцем, хтось дописав: *«Тунець включено».*

Усередині стояв стіл, три стільці й дошка з усім планом кампанії. Дошка складалася з одного пункту: **«ТУНЕЦЬ»**, підкресленого тричі.

— Лесю, — урочисто сказав кіт, щойно я зайшла. — Ти запізнилась.

— Я йшла з вагітним животом.

— Це не виправдання для прес-секретаря.

— Я не погоджувалась бути прес-секретарем.

— Ти кивнула.

— Я позіхала.

— Це було схоже на кивок.

Я зітхнула й сіла. На столі лежала папка з написом **«ПРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА. ПРОЄКТ. НЕ ЧИТАТИ БЕЗ ТУНЦЯ».** Я розгорнула її й почала читати вголос:

— «Пункт перший. Скасувати всі податки, крім податку на тунець…»

— Це популярний пункт.

— «Пункт другий. Підвіконня передаються у власність кота».

— Це справедливий пункт.

— «Пункт третій. Лазерні указки заборонити, а потім видати кожному громадянину по одній для боротьби з нудьгою».

— Це дипломатичний пункт.

— Це суперечить попередньому.

— Політика, — філософськи сказав кіт. — Читай далі.

— «Пункт чотирнадцятий. Забезпечити кожному підданому право на сієсту о будь-якій годині доби. Особливо коту.»

— Дуже людяний пункт.

— «Пункт двадцятий. Якщо хтось скаже «гав», це вважатиметься ритуалом.»

Кіт замовк.

— …Це обов'язково читати?

— Це твоя програма.

— Це чернетка.

— Тут написано твоєю лапою.

— Я не пам'ятаю цього пункту.

— Він у кінці.

— Прибери.

— Не можна. Він уже на афішах.

Кіт повільно, дуже повільно опустив голову на стіл і тихенько, з відчаєм, стукнув лобом об дошку.

— Це буде нелегка кампанія, — прохрипів він.

---

### ЧАСТИНА 2. Рада з фінансів

Першим серйозним випробуванням став візит Каелена.

Він зайшов у штаб рівно о дев'ятій ранку, у чорному плащі, із портфелем і виразом обличчя, з яким зазвичай оголошують про банкрутство.

— Доброго ранку, — сухо сказав він. — Я прочитав вашу програму.

— І як? — завмерла я.

— Це економічний суїцид.

— Дякую, — гордо відповів кіт.

— Це був не комплімент. Податок на тунець сто відсотків. Усі інші податки скасовані. А тунця у країні, за моїми підрахунками, лише на три тижні.

— А потім?

— Потім казна порожня, держава в боргах, а король у відпустці.

— Звучить непогано.

Каелен повільно заплющив очі й видихнув. Я бачила, що він докладає неймовірних зусиль, аби не втратити самовладання.

— Я пропоную компроміс, — нарешті сказав він. — Знижуємо податок на тунець до п'ятдесяти відсотків, вводимо акциз на лазерні указки й створюємо Національний Тунцевий Резерв.

— Резерв?

— Це накопичувальний фонд. У разі кризи ми з нього ласуємо.

Кіт задумався.

— Звучить розумно, — повільно сказав він. — А ласувати я можу вже зараз?

— Це резерв. Це на чорний день.

— У мене щодня чорний, якщо немає тунця.

— Я додам пункт про «мінімальний гарантований тунець», — зітхнув Каелен.

— Згоден.

Вони потисли лапу й руку. Це була історична мить: перший у світі вдалий союз кота й банкіра.

Каелен вийшов, а на порозі зупинився й, не обертаючись, додав:

— Між нами, я голосуватиму за вас.

— Чому? — щиро здивувався кіт.

— Бо ви єдиний, хто не вимагає від мене підпису.

---

### ЧАСТИНА 3. Конкуренти

У виборах, окрім кота, вирішили взяти участь ще чотири кандидати.

Першим був **король Драгомир Двадцять Третій**, чинний монарх, який, здається, був переконаний, що вибори це нова форма хліба. Його програма складалася з одного слогана: **«ХЛІБ ДЛЯ ВСІХ. ТА Й ВСЕ».** Усі ранкові мітинги він проводив із буханкою в руках, і кожному, хто підходив, виділяв шматок.

Другою була **Віталік.** Вона з'явилася на майдані на золотій кареті в оточенні лебедів і оголосила зі сцени:

— **Віталік прибув. Ховайте чоловіків.**

Лебеді хором проспівали: «Гоо-го-го».

— Моя програма проста, — урочисто продовжила вона. — Усі чоловіки Імперії повинні належати мені.

Натовп здивовано замовк.

— Це вже занадто, — тихо озвалася Ніна Петрівна.

— Хіба?

— Ми не можемо цього затвердити. Це порушення базових прав чоловіків.

Віталік замислилась.

— Тоді хай належать мені **по черзі.**

— Це краще, — погодилась Ніна Петрівна.

Третім був **Ріан.** Він виступив на майдані з гітарою й оголосив власну передвиборчу балладу під назвою «Хвиля змін». Слоган його кампанії: **«ГОЛОСУЙ ЗА ХВИЛЮ. БУДЕ ТЕПЛО.»** Корови були у захваті.

Четвертим, до всезагальної сенсації, став… **Лорд Арджент.**

Спершу ніхто не знав, як це сталося. Лише пізніше з'ясувалося, що Феофан, склавши списки, помилково вписав нотаріуса в кандидати. Арджент дізнався про це вже за три дні до голосування, прочитавши власне ім'я на афіші.

— Я не балотуюсь, — тихо сказав він, дивлячись на плакат.

— Це неможливо відмінити, — виправдовувався Феофан. — Реєстрація закрита.

— Тоді я хочу, щоб моя програма була максимально нейтральною.

— Яка саме?

— **«Нічого не підписуйте.»**

Це була найпопулярніша програма за всю історію виборів. Люди збиралися натовпами. Усі казали: «От нарешті нормальна людина».

---

### ЧАСТИНА 4. Дебати

Дебати призначили на вівторок, на головному майдані, під прожекторами, під присутності всіх можливих істот і журналістів «Драконячого Вісника».

Ведучою була Мадам Фіалка, яка не пропустила цього шансу вдягти найбільший у житті капелюх, прикрашений шістьма пір'їнами, двома метеликами й дрібним феєрверком, що тихо потріскував на тулубі.