РОЗДІЛ 7. Де вирішується, хто більший альфа, а перемагає той, кого ніхто не питав

ЧАСТИНА 1. Оголошення, яке ніхто не читав

Ранок конкурсу почався з афіш.

Їх розвісили за ніч по всьому ярмарку, і кожна була більша за попередню. Одна висіла на дверях храму, друга на тунцевому кіоску, третя на лебедях (так, дехто з лебедів погодився побути рекламним носієм за зерно). На афіші золотими літерами сяяло:

> **ВСЕІМПЕРСЬКИЙ КОНКУРС «ХТО БІЛЬШИЙ АЛЬФА»**
> **Початок о 12:00. Вхід вільний. Виходу немає.**
> **Спонсор: Мадам Фіалка. Судді: Феофан Пергаментович (печатки). Ніна Петрівна (спостерігач). Борис Фікусович (підрахунок балів).**
> **Головний приз: ПРАВО БУТИ ПЕРШИМ У ЧЕРЗІ НА ІСТИННУ ПАРУ.**

Я прочитала це за сніданком, між другою паляницею та третьою чашкою чаю, і мало не вдавилась.

— «Право бути першим у черзі», — повільно повторила я. — Це що, головний приз?

— Так, — спокійно сказала Ніна Петрівна, наливаючи собі фіолетового чаю.

— Але ж черга до мене?

— До вас.

— Тобто вони змагаються за право стояти в черзі до мене?

— Це дуже поважний приз, Лесю. У нашому відділі за таке люди роками чекають.

Я подивилася на Каелена. Він сидів за столом із виразом людини, якій вчора оголосили, що завтра його поведуть на екзекуцію, та ще й вимагають привести доказ невинності. Поруч нервово перебирав струни Ріан, який уже вдруге перефарбував нігті в «колір переможця» (на його думку, це був золотистий). Пантера мовчки доїдала третю миску м'яса. Лорд Арджент гортав збірку правил конкурсу, яка, на мою думку, була довша за Біблію, Конституцію й інструкцію до мікрохвильовки разом узяті.

— Ви серйозно збираєтесь у цьому брати участь? — спитала я.

— Ми не маємо вибору, — понуро відповів Каелен. — Конкурс обов'язковий.

— А якщо не прийти?

— Тоді нас дискваліфікують, а ви автоматично дістанетесь переможцеві.

— Тобто що?!

— Саме так.

Я поклала чашку.

— Прекрасно, — тихо сказала я. — Просто прекрасно. Хто ще вирішив, що моє життя це лотерея?

— Мамо, — озвався живіт, — можна я поставлю на пантеру?

— Ні!

— Тоді на Арджента.

— Це не тоталізатор!

— Усе тоталізатор, мамо. Просто хтось ще не здогадався.

---

### ЧАСТИНА 2. Принцеса Віталік

Конкурс «Хто більший альфа» мав розпочатися рівно опівдні. Мадам Фіалка вже оголосила учасників, Феофан Пергаментович розклав печатки, а Каелен із Ріаном стояли на стартовій лінії й відчайдушно намагалися не дивитися один на одного.

І тут над майданом затремтів повітряний дзвін.

З неба повільно, у супроводі шести білих лебедів, спустилася крихітна золота карета. Двері відчинилися, і на червоний килим ступила **вона.**

Висока. Світловолоса. Із двома блискучими крилами, що ледь тремтіли за спиною. У сукні, пошитій із пелюсток семи тисяч лілій. Корона на голові сяяла так, що пантера мимоволі примружилась. Навколо дівчини літали метелики, співали пташки, а десь здалеку лунала арфа.

Усі завмерли. Навіть тромбон.

Дівчина зупинилася, обвела майдан поглядом, повільно підняла руку й трагічним голосом, від якого здригнулися намети, вигукнула:

— **ТИ!**

Вона показала на мене пальцем із довгим манікюром.

— Ти вкрала в мене всіх чоловіків!

Я озирнулась, думаючи, що вона до когось іншого.

— До мене?

— До тебе! Ти забрала собі Каелена! Забрала Ріана! Забрала пантеру! Навіть цього нотаріуса!

— Я не…, — почав Арджент.

— Мовчи! — гаркнула вона. — Я їхня істинна пара! Усіх! По черзі!

— Усіх?! — одночасно вигукнули Каелен і Ріан.

— Так! У мене є пророцтво! — Вона дістала зі складок сукні сувій і розгорнула його. — Ось! Тут написано, що я поєднана долею з усіма вами!

Сувій був довгий, акуратно оформлений, із золотою печаткою. Феофан зацікавлено підійшов, нахилився й прочитав.

— Справжній, — підтвердив він. — Міністерство Істинних Пар. Дата видачі: учора. Хтось дуже поспішав.

Я повільно відкашлялась.

— Вибачте, а ви хто?

Дівчина гордо випросталась, розправила крила й урочисто промовила:

— Я Принцеса Лілія Сьомого Місяця, Хранителька Пелюсток, Володарка Лебединих Озер, Спадкоємиця Квітучих Королівств, наречена Всього Світу, і звати мене…

Вона драматично зробила паузу.

— **Віталік.**

Тиша.

Ніхто не рухався. Навіть лебеді.

Я повільно підняла брови.

— …Віталік?

— Так, — холодно відповіла вона. — Віталік.

— Віталік?

— Віталік.

— Тобто Віталіна?

— Ні. Віталік.

— Віталік?

— **Так, Віталік!**

— Віталік?!

— Віталік, Віталік, Віталік! — вибухнула вона. — Та ти задовбала вже! Скільки можна повторювати? Мене так назвали! Батько хотів хлопчика, мав усі плани на рибалку, а народилась я! Він вирішив не перейменовувати! У нас у родині всі такі!

— Усі Віталіки? — перепитав Ріан.

— Мою сестру звати Едуард. Брата Марічка.

Феофан мовчки дістав блокнот і записав: **«Віталік. Дівчина. Без питань».**

— Добре, — повільно сказала я. — Віталіку… я рада знайомству. Але я нікого не крала.

— Крала! — вперто кричала вона. — Ти навіть кота забрала! І той з нею пішов!

— Він полетів із прибульцями.

— Однаково твоя вина!

— Лесю, — тихо шепнув Каелен, — це якась помилка. Я її бачу вперше в житті.

— Це ти так кажеш, — зарепетувала Віталік, — але в мене є сувій!

— Ми з тобою не були у трьох життях!

— Були! У четвертому!

— Є п'яте, — додав Арджент. — Я перевірив.

Усі повільно повернулися до нього.

— Це було у відпустці, — пояснив він. — Не питайте.

Мадам Фіалка, яка досі мовчки роздивлялася принцесу, раптом захоплено сплеснула руками:

— Яка прекрасна! Яка екстравагантна! Нам потрібно включити її в конкурс! П'ята нареч… нареченая… участь у весільній програмі!

— Я не наречена! — вигукнула я.

— Я теж! — вигукнув Каелен.

— Я теж! — вигукнув Ріан.

— Ми вже втомилися, — прогарчала пантера.

— Мамо, — озвався живіт. — Що це було?