РОЗДІЛ 6. Де прибульці приходять за істинною парою, а виявляється, що їм потрібен кіт

ЧАСТИНА 1. Четвер, шоста ранку

Звук був такий, ніби гігантський холодильник вирішив злетіти.

Низьке, вібруюче, космічне «ууууууууммммм» прокотилося над ярмарком, і всі намети затремтіли, як желе на столі в тещі. Прапорці затріпотіли. Повітряні кульки у формі риб дружно зойкнули й поплили по небу. Оркестр, що ще дрімав на лавці, випустив із тромбона жалібне «пфф» і випадково заграв першу ноту гімну.

Диск опустився рівно посеред ринкового майдану, на тому місці, де ще вчора стояв кіоск «Копчений тунець, сьогодні безкоштовно». Кіоск був розчавлений. Власниця кіоска, огрядна бабуся в хустці, зітхнула й тихо сказала:

— Я так і знала. У четвер завжди щось падає.

Я вийшла з храму в халаті, із блокнотом і чашкою «Королева відпочинку (і трохи хаосу)». Чай я так і не допила, бо він захолов ще вночі. Поруч стояв заспаний Каелен, дивлячись на диск із виразом людини, що бачить податкову перевірку. Ріан тримав гітару, як зброю. Пантера мовчки вийшла вперед, прикривши мене плечем. Шарик, який сидів біля порога, завважив усе це й зробив єдине розумне: сховався за кошиком із тунцем.

Борис Фікусович, що стояв поруч у візку, глянув на диск і спокійно сказав:

— Так, це за розкладом.

— Ви про це знали?! — вигукнула я.

— Звісно. Четвер. Вони завжди в четвер.

— Чому ви мені не сказали?!

— Ви не питали.

Диск повільно відкрив люк. Зсередини вирвалися клуби димчастого світла, зелені, рожеві й один дуже підозрілий жовтий. Заграла музика: щось середнє між оперою, мультфільмом і звуком мікрохвильовки, яка закінчила розігрівати.

Із люка виплив трап.

І по ньому почали спускатися вони.

---

### ЧАСТИНА 2. П'ятеро з космосу

Їх було п'ятеро.

Першим ішов капітан: високий, тонкий, блакитний, із величезною овальною головою, завбільшки з диню, і трьома пальцями на кожній руці. На ньому була парадна форма, обшита блискітками, із великою медаллю на грудях, на якій було написано: **«КАПІТАН БЗЗЗИК. НАЙКРАЩИЙ ІЗ ЧОТИРЬОХ».**

За ним ішов штурман: фіолетовий, круглий, схожий на великий баклажан із очима. Він ніс величезну карту, на якій було намальовано лише дві речі: коров'яче вим'я і стрілку, що вказувала на нього.

Третім ішов бортінженер: зелений, довгий, у скафандрі, обвішаному кабелями, ключами й чимось схожим на гірлянду. Він мав вигляд людини, що не виспалась тисячу років і тепер щиро ненавидить усіх.

Четвертим ішов кок: рожевий, пухкий, у білому ковпаку, із черпаком в одній руці й дуже небезпечним виразом обличчя в іншій. З кишені його фартуха стирчала коров'яча лопатка. Він поводився так, ніби був шефом найкращого ресторану Всесвіту й мав право цим пишатися.

П'ятим ішов стажист. Маленький, сіренький, із величезними очима й лінійкою в руках. Він крокував спиною до всіх, дивлячись на небо й шепочучи: «Я не готовий. Я не готовий. Я не готовий».

Усі п'ятеро зупинилися перед нами. Диск за їхніми спинами загудів і з клацанням замовк.

Настала тиша. Така тиша, в якій чути, як за кілька кілометрів бабуся лається на кіоск.

Капітан Бззззик витягнув перед собою маленький пристрій на лацкані й натиснув кнопку. Пристрій писнув, розпалив зелений вогник і заговорив жіночим голосом, неймовірно ввічливим і абсолютно неправильним:

— **Вітаємо вас, істоти зі сплаву білка і сумнівів! Ми прийшли з миром, а також за істинною парою!**

Усі повернулися до мене.

— Це не мене? — прошепотіла я.

— Ні, — тихо озвався мій живіт. — Мамо, дивись уважніше. Вони не на тебе дивляться.

Я приглянулась. Капітан Бззззик дивився не на мене. Штурман дивився не на мене. Кок дивився не на мене. Навіть стажист, який нарешті повернувся, дивився кудись за мою спину, мов заворожений.

Усі п'ятеро дивилися на двері храму.

---

### ЧАСТИНА 3. Червона цяточка

У дверях храму стояв кіт.

Він щойно прокинувся. На мордочці в нього був відбиток від вінка з тунця, корона з'їхала на вухо, а очі були такі сонні, що він навіть не відразу зрозумів, що відбувається.

— Це що, ранок? — пробурмотів він. — Чому так галасливо? Хто там?..

Тут капітан Бззззик підняв руку й повільно, урочисто, з великою пошаною вказав на кота червоною цяточкою.

Це була лазерна указка.

Маленька, елегантна, інкрустована зірками, із діодом, який світився таким чистим, яскравим, червоним світлом, що в мене занили зуби.

Цяточка стрибнула по порогу храму. Пробігла по ящиках. Перескочила на тунця. Зупинилася в метрі від кота.

Усе навколо завмерло.

Кіт завмер теж.

— Ні, — прошепотів він. — Ні, ні, ні. Тільки не це. Я ж їх усіх знищив. Я клявся. Я…

Цяточка рухнула вліво.

Кіт нервово смикнув головою вліво.

Цяточка рвонула вправо.

Кіт розвернувся вправо.

Цяточка зробила коло.

Кіт зробив три кроки по колу.

— Я… — задихаючись, прохрипів він. — Я не… Це не… Це… **ГАВ-ГАВ-ГАВ-ГАВ!!!**

Усі завмерли. Навіть тромбон на ярмарку перестав пищати.

Капітан Бззззик урочисто нахилив голову:

— **Це гімн нашої планети.**

— Що?! — вигукнула я.

— **У нашій мові «гав» означає «Слава Лазеру».**

— Ні, — зніяковіло сказав кіт. — Це не…

— **Ми знали, що це він.**

— Хто?

— **Той, хто тримає кота-дракона й говорить нашою священною мовою.**

Усі повернулися до мене.

— Я не… — почала я. — Я нічого не…

— **Істинна пара,** — урочисто проголосив перекладач.

Я стояла, відкривши рота.

Мій живіт ніжно, спокійно, по-королівськи озвався:

— Мамо. Вони помилились. Це не ти.

— Тоді хто?!

— Це він.

Усі повільно перевели погляд на кота.

---

### ЧАСТИНА 4. Пророцтво, яке прочитали неправильно

Перекладач на лацкані капітана радісно пискнув і видав:

— **Вітаємо вас! Ми, лазаріани з планети Указка, з великою радістю повідомляємо: після тисячоліть пошуків ми знайшли істинну пару нашого народу!**

Каелен, Ріан, пантера й Арджент синхронно видихнули. На обличчях у них було написано полегшення людей, які щойно виграли в лотерею з негативним призом.