РОЗДІЛ 2. Де всі хочуть мене, а кіт хоче корону

ЧАСТИНА 1. Третій, який прийшов без запрошення

Двері відчинилися.

На порозі стояв чоловік у червоному. Широка усмішка, розпатлане волосся, борода, яка виглядала так, ніби її вирощували в кращих традиціях дорогого барбершопу, і сорочка, розстебнута рівно настільки, щоб було видно, що він дуже старався.

За його спиною стояв червоний килим.

Я не жартую. Він привіз із собою **власний червоний килим**, який два лакеї розгортали прямо по коридору, а третій лакей ніс над ним парасольку, хоча дощу не було.

А ще за ним стояли папараці.

Так, у цьому світі були папараці. Вони тримали кристали-камери, і кожен кристал спалахував із характерним «клац-клац-клац». Над головами в них висів напис у повітрі: **«ДРАКОНЯЧИЙ ВІСНИК. ЕКСКЛЮЗИВ. ВОНА ПРОКИНУЛАСЯ!»**

Чоловік у червоному зробив крок уперед, вдихнув на повні груди й урочисто виголосив:

— **Я прийшов забрати свою істинну пару!**

Хтось із папараці пустив сльозу. Інший негайно записав: «Істинна пара. Третя за сьогодні».

Каелен повільно повернув голову. Пантера повільно повернула голову. Кіт на комоді повільно повернув голову.

Я теж повернула голову, бо так було прийнято.

— Ви хто? — спитала я.

Чоловік у червоному усміхнувся ще ширше. Щелепа в нього хруснула.

— Я Ріан Золотий Вітер, Кронпринц Вампірів Західного Узбережжя, Чемпіон Світу з Серфінгу на Лаві, Колишній Дракон, Нинішній Вампір, Майбутній Повелитель Усього Цього Лайна, Президент Фан-Клубу Самого Себе і, до речі, твій нареченый із третього життя.

— Із третього?! — вигукнула я.

— Ми познайомилися в сімнадцятому столітті на яхті. Ти була пірат. Я був спонсор.

— Я була пірат?

— Дуже небезпечний. Усіх ти брала на абордаж.

Я подивилася на Каелена.

— У мене що, було багато життів?

— Три, — сухо відповів Каелен. — Хоча в цьому я не впевнений. Ми ще підраховуємо.

Це було схоже на бухгалтерію, яка вийшла з-під контролю.

---

### ЧАСТИНА 2. Кіт піднімає голову

Тиша стояла така густа, що її можна було різати ножем і намазувати на хліб.

І в цій тиші, на комоді, повільно підвівся кіт.

Він потягнувся. Він позіхнув, показавши всі свої тридцять два зуби й три, які не мали права існувати. Він обвів поглядом присутніх із виразом людини, яка вже двічі просила тих, хто не в темі, вийти з чату.

— Ви всі, — сказав кіт повільно, відчутно, з тією драматичною паузою, яку практикують лише актори великих театрів і коти, — **ідіоти.**

Каелен насупився. Пантера зашипіла. Ріан підняв брову.

— Ти хто, пухнастику? — спитав він, нахилившись до кота.

Кіт подивився на нього з презирством, яке накопичувалося п'ять тисяч років.

— Я Саламандра. Повелитель Вогню. Хранитель Меж. Пожирач Світів…

— О, так, так, — відмахнувся Ріан. — Миле кошеня.

Я побачила, як у кота здригнулося вухо.

— …Свідок Падіння Імперій. Той, хто бачив народження зірок. Той, хто…

— Ой, яке пухнасте! — Ріан простягнув руку й почухав його за вухом.

І сталося неминуче.

**Мррр.**

Кіт завмер.

**Мррррррррр.**

Він зажмурився. Задер голову. Один лускатий крилець розправився сам собою.

**Мррррррррррррррррр…**

— Ой, — тихо сказала я.

— Це не я, — миттєво сказав кіт, хоч мурчання не припинялося. — Це… це стародавній ритуал. Вібрація… вібрація драконячої сили… накопичення… мррр… енергії…

— Він мурчить, — пояснив Ріан папараці.

— **Я НЕ МУРЧУ!** — гаркнув кіт, продовжуючи мурчати. — **ЦЕ ЗАКЛИНАННЯ! МРРР!**

Папараці зробили п'ятсот кадрів.

Заголовок з'явився в повітрі на ходу: **«ДРАКОН-ПОВЕЛИТЕЛЬ ВОГНЮ СПАЛАХНУВ… ВІД ДОВІРИ».**

Кіт різко відсторонився, шиплячи, і гордо відійшов на два кроки. Але було пізно. Усі бачили. Усі чули. Навіть палац, що чхав раніше, тепер захихотів десь у фундаменті.

---

### ЧАСТИНА 3. Хто в цьому королівстві головний

— Добре, — сказав кіт, намагаючись зберегти залишки гідності й одночасно причесуючи вухо лапою, — давайте з'ясуємо один момент. Хто тут головний?

— Я, — одночасно сказали Каелен і Ріан.

— Я, — гаркнула пантера.

— Я, — долинуло з мого живота.

Я здригнулася.

— Ти ще навіть не народився, — прошепотіла я.

— Але я вже спадкоємець, — зауважив голос зсередини, спокійний і діловий. — Прошу не перебивати. Я готую указ.

— Ти не можеш готувати указ у животі!

— Я король. Я можу готувати указ де завгодно.

Усі переглянулися.

Кіт кашлянув.

— Так от, — продовжив він, — оскільки ніхто нічого не розуміє, а я один тут бачив народження зірок і підраховував борги Всесвіту, пропоную очевидне. Я головний.

— Ти кіт, — сказав Каелен.

— Я **дракон**.

— Ти кіт.

— Я дракон у кішачому образі, і ви мене зараз образите.

— Ти мурчав.

— **ЦЕ БУВ РИТУАЛ!**

Кіт зістрибнув із комода. Приземлився не дуже вдало: лапа поїхала, він пролетів по паркету, влетів у кошик для білизни, перекинув його й повністю зник під рушником. Із-під рушника долинув приглушений голос:

— Так і задумано.

Ріан не витримав. Він заходився сміхом. Каелен підняв брову на два міліметри, що в нього означало вибух веселощів. Навіть пантера відвернулася й затряслася плечима.

Кіт виліз із білизни з рушником на голові. Піднявся. Струсив рушник. Подивився на всіх.

— Хто сміється, тому я зараз усе поясню, — холодно сказав він. — Ось указ.

---

### ЧАСТИНА 4. Указ №1

Кіт підійшов до столика, з якого прибрали вазу, виліз на нього й дістав із-під крила маленький скрутучок, перев'язаний шворкою.

— **Указ Саламандри, Повелителя Усього, №1**, — оголосив він. — Читаю.

Він розгорнув сувій. Прочистив горло. Урочисто підняв лапу.

— **Пункт перший.** Годування кота відбувається о шостій, дванадцятій, вісімнадцятій та ще раз о двадцять першій, а також у будь-який інший час, коли кіт це вважатиме за потрібне.

— Це не указ, це розклад, — зауважив Каелен.