Як я стала велетнем
Ще одна зрада
Холод торкнувся моєї шиї. Я здригнулася, але стало легше — дихати знову стало можливо. Я розплющила очі. Перше, що побачила, — це ніжно-голубі балетки, а потім — поділ такої ж ніжно-голубої сукні. Я зрозуміла, що переді мною була Ная. Вона сиділа навпроти, тримаючи пляшку з водою, загорнуту в серветку. Саме її вона приклала до моєї шиї. Наші погляди зустрілися, і я запитала:
— Ти знала?
Ная не поспішала з відповіддю. Її великі очі затуманились і стали схожими на ранкове небо. А потім вона опустила погляд — і я зрозуміла, що вона знала.
— Як давно? — мій голос був тихий, розгублений. Майже не схожий на мене.
— Христина сказала мені два тижні тому... Вона побачила, як вони сиділи в кафе, тримаючись за руки.
— Христина також знає...
— Вибач, Лейло! — заплакала Ная. — Я хотіла тобі розповісти, але потім подумала, що це буде неправильно... Твій тато повинен був тобі розповісти... Це занадто делікатна тема, і я... і я...
Вона змовкла, з очей котилися сльози. Я підвелася на ноги.
У голові пульсувало: ЗРАДА... ЗРАДА... ЗРАДА!
Мені захотілося зняти сережки-гвоздики, зірвати ниточку з волосся, але в той момент перед очима з’явилося обличчя мами. Я подумала, що це якось по-дитячому. Мама б ніколи так не зробила. Тому я просто розвернулася й пішла геть.
#942 в Молодіжна проза
#343 в Підліткова проза
#1769 в Різне
Відредаговано: 12.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
