Розділ 20

Після битви з Радою Старійшин настав не просто ранок, а справжнє нове життя. Пеквора офіційно підписала указ, за яким наш Пагорб став автономною територією «Вічного відпочинку». Тепер ніхто не міг турбувати нас без запрошення.

Я вийшла на галявину. Сонце тільки-но почало підніматися, розфарбовуючи небо в рожеві та золоті кольори. Слизні весело стрибали у росі, і я, за звичкою, хотіла дістати посох, але зупинилася. Сьогодні мені не хотілося нікого перемагати.

Велике свято подяки

Ми вирішили влаштувати бенкет, який об'єднав би всіх. До нас прийшли абсолютно всі:

Ено розставила столики зі своїми новими «зіллями радості», які смакували як найтепліші спогади з дитинства.

Кріона створила крижаний фонтан, який не танув, а іскрився на сонці, як діаманти.

Лайка та Флатірте разом приготували гігантський пиріг, працюючи пліч-о-пліч без жодної суперечки (ну, майже без жодної).

Бельзебуб привезла найкращі солодощі з королівства демонів, заявивши, що бере відпустку на місяць, щоб провести її з нами.

Слово для кожного

Коли ми всі сіли за величезний стіл під розлогим деревом, я подивилася на обличчя своєї родини.

— Три сотні років я жила сама, — почала я, і мій голос трохи здригнувся. — Я думала, що спокій — це відсутність людей. Але ви навчили мене, що справжній спокій — це знати, що ввечері тебе чекають вдома, що в каміні горить вогонь, а поруч — друзі, які готові захистити тебе навіть від цілої армії.

Фальфа та Шарша підбігли й обійняли мене з обох боків.

— Мамо Адзусо, ми завжди будемо поруч! — вигукнули вони в один голос.

Несподіваний подарунок

Наприкінці вечора Пеквора підійшла до мене з невеликою скринькою.

— Адзусо, це від усіх нас.

Всередині лежало перо, зроблене з чистого світла.

— Це Перо Літописця. Все, що ти напишеш ним у нашій книзі, стане правдою. Ми хочемо, щоб твій «магічний літопис» ніколи не закінчувався.