Розділ 19

Небо над пагорбом стало багряним. Сотні екіпажів Ради Старійшин зависли в повітрі, а їхній магічний тиск був таким сильним, що навіть мої слизні на галявині почали ховатися під каміння. На чолі армії стояв Головний Суддя Демонів — величезний скелет у мантії, який тримав сувій з моїм ім'ям.

— Відьмо Гори! — прогримів його голос. — Поверни нам нашу Королеву, або ми зрівняємо цей пагорб із землею!

План оборони

Я подивилася на Пеквору. Вона тремтіла, але не від страху, а від гніву. Вона хотіла вийти вперед, але я зупинила її рукою.

— Сьогодні ти не королева, Пекворо. Сьогодні ти — гостя в моєму домі. А ми своїх гостей не видаємо.

Я повернулася до своєї команди:

Лайка та Флатірте: «Дівчата, небо на вас. Не дайте жодному екіпажу приземлитися!» — Вони синхронно злетіли в повітря, утворивши навколо пагорба вихор із вогню та льоду.

Ено та Кріона: «Ваше завдання — магічні перешкоди». — Ено почала кидати в небо «Сонні бомби», а Кріона зводила крижані стіни, які відбивали промені демонічної магії назад у хмари.

Фальфа та Шарша: Вони взялися за руки, створюючи величезний золотистий купол навколо нашого будинку.

Хаос на пагорбі

Битва була неймовірною. Демони намагалися прорватися, але Лайка своїм хвостом збивала їхні списи, а Флатірте заморожувала двигуни їхніх летючих апаратів.

Але Рада Старійшин використала свою секретну зброю — «Прокляття Забуття», яке мало стерти пам'ять Пеквори про нас. Темний потік енергії спрямувався прямо в центр будинку.

Мій вихід

Я не могла більше чекати. Я підстрибнула високо в повітря, мій відьомський капелюх ледь не злетів.

— Я вбивала слизнів триста років кожен Божий день! — вигукнула я, накопичуючи магію в посоху. — Ви справді думаєте, що ваші папірці та прокляття сильніші за мою витримку?!

Я випустила потужний розряд енергії «Максимального Рівня». Це не була атака, щоб убити, це була хвиля чистого тепла і світла, яка просто розсіяла темне заклинання і змусила демонів відступити.

Несподіваний фінал битви

Коли пил осів, Пеквора вийшла вперед. Вона зняла солом'яний капелюх і вдягла свою корону, яка раптом з'явилася в її руках.

— Досить! — крикнула вона так, що всі демони миттєво впали на коліна. — Я — ваша Королева. І я наказую вам: відсьогодні цей Пагорб є територією Миру. Хто посміє напасти на Адзусу чи її сім'ю — матиме справу зі мною особисто в моєму кабінеті тортур!

Демони перезирнулися, вклонилися і почали швидко відступати. Головний Суддя лише пробурмотів щось про «нечувану зухвалість» і зник у порталі.

Тиша після бурі

Ми всі стояли на галявині. Лайка приземлилася, важко дихаючи, Ено витирала сажу з обличчя, а Пеквора підійшла до мене і тихо сказала:

— Дякую, сестричко. Тепер вони знають, що я не просто корона. Я — частина чогось більшого.

Я обійняла всіх своїх дівчат. Ми вистояли. Наш дім залишився цілим, а наша родина стала ще міцнішою.