Розділ 18

Минув тиждень з того часу, як Кріона оселилася у нас на пагорбі. Завдяки її магії у нас тепер був ідеальний погріб для зберігання продуктів (хоча Лайка все ще скаржилася, що в неї мерзнуть крила), а Ено почала розробляти лінію «морозостійкої косметики». Але справжній шторм почався не з негоди, а з раптового візиту Бельзебуб, яка влетіла в мій дім без стуку, задихана і бліда.

Королева зникла!

— Адзусо! — вигукнула вона, ледь не збивши з ніг Шаршу. — Пеквора... вона втекла з палацу! Залишила лише записку: «З мене досить бути королевою, я йду вчитися справжньому життю на Пагорб!»

Я закрила обличчя руками. Тільки цього мені не вистачало. Королева демонів, яка вирішила стати «звичайною дівчиною» у моєму домі? Це означало лише одне: скоро сюди прийде вся армія Ванльґарда, щоб повернути її назад.

І справді, через годину на порозі з’явилася Пеквора. Але вона не була в золотій сукні. На ній був простий сарафан, солом’яний капелюх (дуже схожий на мій), а в руках вона тримала... граблі.

Пеквора стає «селянкою»

— Привіт, сестричко! — весело вигукнула вона. — Я вирішила звільнитися! Бути королевою — це нудно. Я хочу вбивати слизнів, садити капусту і жити разом із вами!

Весь день був справжнім хаосом:

Пеквора на грядках: Вона намагалася полоти бур'яни, але замість них випадково вирвала всю мою цілющу розсаду, бо «вона виглядала не по-королівськи».

Уроки від Лайки: Лайка намагалася навчити її готувати просте рагу, але Пеквора звикла, що їжу приносять слуги, тому вона просто намагалася наказати каструлі зваритися силою волі.

Ено в паніці: Ено намагалася сховати всі свої секретні зілля, бо Пеквора хотіла «трохи змішати кольори для краси», що мало не призвело до вибуху всього лівого крила будинку.

Таємниця Пеквори

Ввечері, коли всі втомлені поснули, ми з Пекворою сиділи на даху, дивлячись на зорі.

— Чому ти насправді втекла? — тихо запитала я.

Пеквора зітхнула і зняла свій капелюх.

— Адзусо... Всі бачать у мені лише королеву. Сильну, владну, безстрашну. Але іноді мені просто хочеться бути людиною. Хочеться, щоб хтось посварив мене за погано прибрану кімнату або пригостив чаєм просто так, а не тому, що я можу стратити. У вас на пагорбі я відчуваю себе справжньою.

Я подивилася на неї. Вона була такою самотньою у своєму палаці, як колись Кріона у своїх льодах.

Погоня наближається

Раптом небо на горизонті спалахнуло червоним. Бельзебуб знову з'явилася поруч.

— Адзусо, Пекворо, вони вже тут. Рада Старійшин Демонів не прийме відставки королеви. Вони вважають, що ти, Адзусо, викрала її за допомогою магії!

— Ну от, — зітхнула я, дістаючи свій посох. — Схоже, мій 18-й розділ буде про те, як відбити штурм цілої армії, не пошкодивши при цьому мої нові квіти.

Я встала і подивилася на своїх друзів, які вже вибігали на подвір’я: Лайка готувала вогонь, Флатірте — лід, Ено перевіряла вибухові колби, а Фальфа та Шарша трималися за мої руки.

« Сьогодні я зрозуміла, що корона — це важка ноша, але коли у тебе є сім'я, навіть армія демонів не здається такою вже великою проблемою. Ми захистимо право Пеквори бути просто нашою подругою».