Розділ 17

Ми повернулися з палацу Пеквори втомлені, але задоволені. Ено тільки те й робила, що перераховувала замовлення від демонів, а я... я просто хотіла зняти чоботи й нарешті піти на свою галявину до моїх улюблених слизнів. Триста років стабільності навчили мене цінувати тишу.

Але тиша на пагорбі тривала рівно п’ять хвилин.

Несподіваний холод

Раптом посеред літа температура впала настільки, що в Лайки пішла пара з рота.

— Пані Адзусо, це не звичайна погода, — пробурмотіла Флатірте, чиє блакитне волосся почало вкриватися справжньою памороззю. — Це магія льоду високого рівня. Навіть вищого за мою!

Я визирнула у вікно й оніміла: наш сонячний пагорб перетворювався на філіал Антарктиди. А посеред мого городу стояла висока жінка в білосніжній мантії з посохом, що нагадував бурульку.

Знайомство з Кріоною

— Отже, це і є та сама «Відьма Гори», яка вбиває слизнів сотні років? — її голос був холодним, як лід у морозилці. — Я Кріона, Відьма Північних Пусток. І я прийшла викликати тебе на дуель, бо Пеквора сказала, що ти — найсильніша безсмертна у цьому світі!

Я подумки дала собі обіцянку: наступного разу, коли побачу Пеквору, я обов’язково змушу її випити найгірше зілля Ено.

— Слухай, Кріоно, — зітхнула я, виходячи на ґанок. — Я не хочу битися. Давай ми просто вип'ємо какао, ти розтопиш мій город, і ми розійдемося миром?

— Ні! — вигукнула вона, і від її крику Фальфа та Шарша випадково перетворилися на маленькі кубики льоду (не хвилюйтеся, вони слизні, їм це навіть цікаво). — Тільки дуель покаже, хто гідний титулу Безсмертної Покровительки!

Битва стихій (і трохи кулінарії)

Битва почалася. Кріона засипала нас сніговими кулями розміром з дім. Лайка намагалася їх розтопити, але магія Кріони була занадто потужною. Тоді я зрозуміла: силою тут не допоможеш.

— Ено! Швидко дай мені те зілля «Абсолютного Тепла», яке ти готувала для Пеквори! — крикнула я.

— Але воно ще не протестоване! — відповіла Ено, висунувши ніс із дверей.

— Зараз і протестуємо!

Я випила зілля, і навколо мене утворилося поле такої температури, що сніг почав танути в радіусі кілометра. Кріона намагалася заморозити мене знову, але я просто підійшла до неї, взяла за руку (мої руки були як гарячі грілки) і сказала:

— Досить. Ти просто самотня, чи не так? Живеш там на своїй півночі, де немає нікого, крім білих ведмедів.

Новий член родини?

Кріона завмерла. Її посох випав із рук і встромився в землю, миттєво розтопивши навколо себе калюжу.

— Звідки... звідки ти знаєш? — прошепотіла вона, і в її очах з'явилися сльози, які тут же перетворювалися на маленькі кришталеві льодяники.

— Бо я теж колись була одна, — м’яко відповіла я. — Поки не з’явилися ці божевільні дракони, слизні та привиди.

Увечері ми всі сиділи в хаті. Кріона, закутана в теплий плед, який їй дала Шарша, пила какао і з подивом спостерігала, як Розалі намагається навчити Флатірте грати в карти.

— То... я можу залишитися на кілька днів? — запитала Кріона, сором'язливо відводячи погляд. — Тут... тепло.

Я подивилася на свою переповнену вітальню. Ено вже намагалася продати Кріоні крем від обмороження, Лайка готувала додаткову порцію вечері, а я... я просто посміхнулася.

— Залишайся. Але з однією умовою: завтра ти допоможеш мені відновити мої грядки, які ти заморозила.