Розділ 10

Ранок почався не з кави, а з тривожного відчуття. Шарша, яка зазвичай прокидалася раніше за всіх, щоб почитати магічні сувої, сьогодні не вийшла до сніданку. Коли я зайшла до її кімнати, то побачила, що її ліжко порожнє, а на підлозі залишився вологий синій слід.

— Мамо! Дивись на галявину! — закричала Фальфа, вказуючи у вікно.

Ми вибігли надвір і завмерли. Посеред саду замість нашої серйозної дівчинки-духа височіла величезна, напівпрозора гора синього желе. Це була Шарша у формі гігантського слизня. Вона не ворушилася, але від неї виходила така потужна магічна хвиля, що квіти навколо почали в’янути.

— Що сталося з моєю сестрою?! — Фальфа була на межі сліз.

Лайка підбігла ближче, намагаючись торкнутися поверхні, але її руку відкинуло магічним розрядом.

— Пані Адзусо, її мана перевантажена! Оскільки вона — дух усіх слизнів, яких ви вбивали 300 років, її тіло не витримало стабільності. Вона повертається до первісного стану... і якщо ми нічого не зробимо, вона просто розчиниться в повітрі, ставши частиною атмосфери!

Битва за доньку

Флатірте миттєво зрозуміла серйозність ситуації.

— Я спробую заморозити її оболонку, щоб стримати розпад! — вона випустила крижане дихання, але синій слизень лише поглинув холод.

— Ні! — вигукнула я. — Силою тут не допоможеш. Це внутрішній конфлікт її душі. Вона все ще відчуває провину за те, що хотіла мене вбити, і її мана реагує на цей стрес.

Я підійшла до велетенського слизня. Поверхня була холодною і липкою. Я поклала обидві руки на це «желе» і заплющила очі.

— Шаршо! Почуй мене! Тобі не треба більше бути зброєю помсти! Тобі не треба нести вантаж усіх тих слизнів! Ти — моя донька! Ти — Шарша!

Повернення додому

Я почала вливати свою ману 99-го рівня всередину слизня. Це було небезпечно — її анти-відьомська енергія намагалася відштовхнути мою силу, але я не відступала. Я згадувала всі вечори, коли ми разом читали книжки, як вона вперше посміхнулася, як вона вчила Флатірте бути доброю.

— Шаршо, повертайся... У нас сьогодні на вечерю твій улюблений пиріг! — крикнула Фальфа, теж притискаючись до слизня.

Раптом гігантська синя гора почала світитися. Мана почала стискатися, пульсуючи в такті з моїм серцем. Один потужний спалах світла — і на траві, замість монстра, знову лежала маленька дівчинка в блакитній сукні. Вона була дуже виснажена, але жива.

Шарша повільно розплющила очі й побачила нас усіх навколо.

— Мамо... Фальфо... Вибачте. Я просто... я просто хотіла стати ще сильнішою, щоб захистити наш дім, і не втримала силу.

Я підняла її на руки і міцно обняла.

— Дурненька. Тобі не треба бути найсильнішою. Для цього є я. А ти маєш бути просто щасливою.

Вечірня тиша

Того вечора на пагорбі було особливо тихо. Шарша спала в своїй кімнаті, а Фальфа сиділа поруч, тримаючи її за руку. Лайка та Флатірте разом готували той самий обіцяний пиріг, а Розалі літала навколо будинку, пильнуючи, щоб жоден зайвий звук не потурбував сон дівчинки.

Я сиділа на терасі й дивилася на місяць. Сьогодні я зрозуміла, що моя сила 99-го рівня потрібна не для того, щоб перемагати драконів чи демонів. Вона потрібна для того, щоб утримувати цей тендітний світ разом, коли він намагається розвалитися.

— Дякую, що ти з нами, Шаршо, — прошепотіла я в нічну тишу.