Розділ 9

Життя з двома драконами під одним дахом виявилося справжнім випробуванням для моїх нервів і запасів продуктів. Лайка та Флатірте продовжували змагатися: хто швидше помиє посуд, хто краще приготує рагу і хто вище підлетить. Але одного вечора в маєтку почали коїтися справді дивні речі.

Спочатку вночі самі собою відчинилися двері в бібліотеку. Потім у Шарші зникли її улюблені магічні чорнила, а Фальфа поскаржилася, що хтось лоскотав її за п’яти, поки вона спала.

— Це не я! — вигукнула Флатірте, коли Лайка підозріло на неї подивилася. — Моя магія льоду невидима лише в Антарктиді, а тут я б залишила іній!

Я відчула дивну ману — тонку, холодну, але не таку, як у Флатірте. Це була енергія того, хто вже давно не належить до світу живих.

Поява Розалі

Ми зібралися у вітальні, я запалила магічну лампу, яка виявляє приховані сутності. Світло лампи затремтіло, і в кутку кімнати почав проявлятися силует. Це була дівчина в старовинній сукні, з довгим волоссям і напівпрозорим тілом. Вона виглядала так, наче щойно вийшла з історичного роману.

— Ой! Ви мене бачите? — злякано писнула вона, намагаючись просочитися крізь стіну, але мій бар'єр її не пустив.

— Стій! — вигукнула я. — Хто ти і чому ти бешкетуєш у нашому домі?

Дівчина-привид зупинилася і почала схлипувати, витираючи прозорі сльози.

— Мене звати Розалі. Я жила тут... ну, мабуть, двісті років тому. Моя сім'я колись володіла цією землею, і я просто не можу піти в інший світ! Мені так нудно, що я вирішила трохи розважитися.

— Ти налякала моїх доньок! — Лайка зробила крок вперед, і її очі блиснули червоним.

— І вкрала мої чорнила! — додала Шарша, піднімаючи руку з анти-магічним сувоєм.

Привид у пастці

Розалі затремтіла ще сильніше.

— Вибачте! Я просто хотіла уваги! Тут так довго ніхто не жив, а коли з'явилися ви, я спочатку злякалася вашої сили, пані Відьмо. Ви така могутня, що від вашої присутності мої прозорі коліна тремтять!

Флатірте хмикнула, схрестивши руки.

— То ти просто маленька хуліганка, яка не знає куди себе подіти? Адзусо, давай я її просто заморожу і виставлю за поріг як крижану статую?

Я подивилася на Розалі. Вона виглядала такою самотньою. Бути привидом сотні років — це, мабуть, ще гірше, ніж бути «корпоративним рабом».

— Ніхто нікого не заморожуватиме, — наказала я. — Розалі, ти можеш залишитися. Але! Ти маєш бути корисною.

Нова робота для привида

Розалі аж підстрибнула в повітрі від радості.

— Корисною? Я можу проходити крізь стіни! Я можу підслуховувати розмови! Я можу...

— Ти будеш нашою «системою безпеки», — перервала я її. — І оскільки ти невидима, ти будеш допомагати Лайці з прибиранням у тих місцях, куди ми не можемо дістатися — наприклад, витирати пил за високими шафами та на горищі.

— А ще ти будеш грати зі мною в схованки! — вигукнула Фальфа. — Це буде найскладніша гра у світі!

Шарша підійшла до Розалі і простягнула їй особливий амулет.

— Це накопичувач мани. Якщо ти носитимеш його, ти зможеш ставати щільнішою і навіть брати речі до рук. Так ти не будеш втрачати свої сили.

Розалі була в захваті. Вона миттєво кинулася обіймати нас усіх (що було трохи дивно, бо ми просто проходили крізь неї, відчуваючи легкий холодок).

— Пані Адзусо, ви — найкраща відьма у світі! — прокричала вона, кружляючи під стелею. — Обіцяю, у вашому домі не залишиться жодної павутинки, і жоден шпигун не пройде повз мене непоміченим!

Сім'я стає ще більшою

Увечері ми знову сіли за стіл. Тепер у нас був ще один «невидимий» стілець. Лайка поставила перед Розалі ароматичну свічку — привиди не їдять, але дуже люблять запахи.

— Знаєш, Адзусо, — мовила Флатірте, наминаючи своє морозиво. — Твій пагорб стає схожим на готель для дивних істот. Спочатку дракони, потім духи слизнів, тепер привиди... Хто далі? Бог смерті загляне на чай?

Я засміялася, дивлячись на свою велику, шумну і таку різну родину.

— Можливо. У нашому домі вистачить місця для всіх, хто шукає притулку і спокою.

Розалі вилетіла на терасу і почала влаштовувати світлове шоу для дівчаток, перетворюючи нічне небо на калейдоскоп вогників. Я зрозуміла: мій 99-й рівень — це не тільки відповідальність, це дар створювати місце, де навіть привид може почуватися живим.